З-під Полтави до Бендер. Крутіж

кров'ю в огні?». «Це найтривкіший інкавст і пергамент.» «Фермент, фермент, фермент... Орлику,

ти високо літаєш.» Гадина повзе миршавою травою, легка долоня гладить дрижучі виски. Тихий

голос, мов крізь сон співає: «Забудьмо наше горе, забудьмо погром, думаймо про пором, про

перевіз, щоб лиш дальше від сліз і від крови... Перед нами діброви, перед нами країна мрій,

спокій... спокій...»

Голос хитається, як мати над колискою дитини. Гори-долини, гори-долини, пісня мандрує

степами і - гине... В далечині кущ білої троянди розцвівся буйним квітом; пелюстки з імли. «Не

зривай мене, - люби...»

Огородниця, чорна як ніч, підходить до білого куща з коновкою червоної крови і підливає

його... «Любови, любови.»

Кущ дрижить, гильками б'є сплячого по руці. Орлик знову протирає очі. Під кущем суслик на

задніх лапках сидить, а передніми мордочку миє. Очка, як два блискучі цвяшки. Степовий

суслик, яких тут багато. Що?... Він балака?

«Орлик бурлака, пан Орлик бурлака, забаг булави для слави... чи для справи?»

«Нужденний звірок! Підеш, бо вб'ю!»

«Мене, та не всіх. Нас тут, аж кишить. Чуєш? Земля дрижить, москаль біжить, тікай... Хі-хі...

Налякав?.. Що?.. Такі ви всі, а прешся до булави. Сниться бій... Кріпко стій і не млій, бо цей бій-

перебій... а що скаже Андрій?»

І щезає в норі. Орлик раменами здвигає. «Тю... Перевтома. Ніщо, лише перевтома. Але

дійсно, що скаже Андрій Войнаровський?» - І це питання відтручує всі інші геть далеко поза