З-під Полтави до Бендер. Крутіж

нелегкість переправи збільшали ту тривогу. Кожний уявляв собі, що тут діялося б, коли б так

появилися москалі. А вони могли появитися кожної хвилини.

Баша відповіді Понятовському не давав. Аж під вечір приїхав його чоловік і повторив перше

рішення: «Король в товаристві кількох своїх найближчих людей може переїхати зараз, інші

мусять ждати на рішення, яке наспіє з Царгороду.» І - тільки.

Шведські й козацькі старшини зібралися на нараду.

«Хай король їде, - казали одні. Побалакає з башею й переконає його, що ждати на рішення

з Царгороду неможливо, бо ворог ось-ось тут.»

«Не пустимо короля самого: може, це підступ? Турки змовилися з царем».

«Розділять нас від короля і зроблять тоді з ним і з нами, що тільки схочуть,» - противилися

другі.

«Хай рішає король,» - порадив хтось і на тім стало.

«Хай рішає король.»

Король рішив, що своїх людей не лишить, казав собі перев'язати ногу, накрився старим

плащем і преспокійно заснув.

Сяяли зорі, шумів широкий Бог. Ніч була тиха, - байдужа до горя й тривоги людей.

Турецькі торговці не ховали свого краму. їм довозили з городу новий товар.

Утікачі, заспокоївши голод, гасили спрагу вином. Випили його чимало, білого й червоного,

грецького і кримського і - позбулися тривоги.

Весело стали дивитися на світ.