З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Москаль, москаль. Не бачив москаля. Як доведеться, то ще йому чуба намнемо.»

«Авже ж, авже ж. Москаль на крилах не летить. Утомився і кінь і чоловік. А ми вже

відпочили.»

«І поживилися і випили дещо. Побачимо, чия візьме.»

Відживала вроджена козакові охота до боротьби.

«Хай би його вже раз чорт приніс!» - гукав старий запорожець, довгий, як тика, і з вусами, як

у сома.

«Остогидло бачити, як народ боїться. Тьфу! козацькі сини і бояться.»

«Хто тобі казав, що боюся? - зірвався гетьманський козак. - Гадаєш, що тільки ви,

запорожці, такі відважні, а наш брат страхополох?»

«Не гадаю, бачу.»

«Брешеш! Я тебе заставлю відгавкати це слово. Боронись!»

Зірвалися і до шабель.

Товариші кинулися між них і розділили. За бійку на шаблі там, де спочивав гетьман, та ще в

поході, карали головою.

Турок вибалушив очі і з острахом дивився на таких неспокійних гостей. А тоді побіг, налив

збанок вина і поставив між козаків. Розкладав руками, бо хотів їм сказати, що це дарунок від

нього, щоб запили згоду. Зрозуміли й не відмовилися.

А за малу годинку лежали поруч себе і хропіли на ввесь степ.

Втома й вино вирівняли старий порахунок між січовим і городовим козацтвом.