З-під Полтави до Бендер. Крутіж

на степах, щоб слідити за рухами московської погоні. Його обскочили товариші, засипуючи

питаннями. Ледве обігнався і побіг до Орлика.

Розказував йому, як то Волконський завдяки хворому шведському офіцерові збився зі

шляху і мало що не пропав у степах.

«А тепер?» - спитав тривожно Орлик.

«Тепер Волконський попав на наш слід і прямує до Бога.»

«Далеко ще?»

«Маршу годин десять, але тому, що військо його притомлене дуже, так може і вдвоє

більше.»

«Значиться, завтра рано буде?»

«Гадаю, що так.»

Орлик відпустив козака, заборонивши йому розказувати правду. А все ж таки, Бог його зна,

як і звідки, по таборі понеслася вістка, що москаль недалеко. Збентежився народ. Збиралися

гурти, радили, грозили туркам, вигукували на старшин.

«Як не хочуть їхати, хай сидять, аж їх москаль, як рибу в сак, загорне, а ми хапаймо човни і

гайда!»

«Негайно, бо як москаль наскочить, то зчиниться таке, що крий Боже!»

Мручко аж умлівав, бігаючи від одної купи до другої та заспокоюючи людей. Коли б не він,

то нещастя прийшло б, бо вже і шведи хотіли насильно переправлятися на другий берег ріки.

Всіх огорнула тривога, яка звичайно в таких випадках буває. А значна широчінь Богу й