З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Гм-ум... знаєте, що? Потрудіться ще раз до свого баші. Хай він ще раз подумає над цим

важливим питанням. Якщо ви приїдете з добрим рішенням, то впевняю вас, що труду свого не

пожалуєте. Його величність король уміє щедро нагороджувати добрих і ввічливих людей».

Післанець баші від'їхав. В таборі заклекотіло.

«Що? Турки нас пустити не хочуть? То ми таку далеку дорогу пройшли і стільки всякої біди

натерпілися на те, щоб тепер тут, як стадо овець, на різників чекати?»

«Турки хочуть, щоб москалі прийшли, тоді й продадуть нас за добрі гроші».

«Не дочекають вони того.»

«Відберемо човни й переправимося без їхнього дозволу.»

«Нас тут більше, ніж залоги в очаківському замку.»

«І яка залога? Козолупи!»

«Аграмонські бродяги!»

«Татарські сагайдаки!»

«Азіятські волокити!»

«Вірменські злодіяки!»

Сипалися прізвища, відомі з листа Сірка до султана Мохамеда IV.

Старшини заспокоювали козаків, бо боялися, чи котрий з турків не знав нашої

мови.

Але турки поводилися так, буцім не про них казка. Преспокійно продавали свій товар і в

міру того, як його меншало, підвищували безсоромно ціни.