З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Це вони з нас останній гріш видавити хочуть, щоб голих москалям видати.»

«Чести ні сорому не мають.»

«Каменецькі кати!»

«Магометового чорта онуки!»

Орлик насилу здержував розгуканих запорожців. «Панове товариство, так не можна. Не

дражнім людей, до яких у гостину йдемо.»

«Не люди вони, а вовки кровожадні.» «Терпіння, панове, терпіння!» «Тут і найтугіший

терпець урветься!» «Годі на таку погань дивитися!» «Не стерпимо!»

«Мусите, панове! Гетьман тяжко недужий, бешкету не робіть!» «Пошумить народ і

перестане,» - заспокоював Орлика сотник Мручко. «Лишіть ви їх на мене.»

Шведи й собі гули, як бджоли в улику під весну, хоч усе таки не так голосно, як запорожці.

«Нас турки пустили б, бо ми з ними не воювали ніколи. Це через гетьмана Мазепу

затія».

«Так, так. Козаки набігали на Очаків, то ж не диво, що їх тепер турки не хочуть туди

пустити.»

«Турки добрий народ, але козаки їм досить сала за шкуру налили». «Так тоді лишаймо

козаків!» «Оставмо старого гетьмана!»

«Він і так далеко не заїде. Невже йому не все одно, де вмерти, в Туреччині, чи в

Московщині?»

До табору козак на спіненім коні причвалав. Це був один із кращих розвідчиків, прилишений