З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«А решта?» - спитав здивований король.

«На дозвіл для решти треба підождати рішення з Царгороду», - відповів турок.

«А заки це рішення наспіє, прийде Меншиков чи який там інший Голіцин і забере їх у полон.

Ні, панове. Я на таке не погоджуся ніколи. Не на те мої шведи і мій союзник гетьман зі своїми

козаками були мені вірними товаришами недолі, щоб я їх оставляв тепер на непевну долю, а

сам спасався на вашому судні. Або переїдемо разом, або остаємося вкупі тут, а за наслідки того

відповість ваш баша перед Швецією, її союзниками і перед історією. Не гадаю, щоб баша

важився не перепустити нас на той бік, - не гадаю».

Король говорив різко і чимраз голосніше. Видно, гнів підступав йому до серця.

«Цей баша, мабуть знаменитий чоловік», - звернувся до Понятовського.

«Невже ж він не знає, хто я такий? Сфорсую переправу і заставлю його поводитися зі

мною, як слід».

«Дві тисячі дукатів вимантив шельма, - додав Понятовський, аж зубами заскреготав, бо ще

йому у вухах бреніло золото блискуче. - Ті хижаки гадають, що в нас золота, як сміття», - нарікав

злісно.

«Якщо вам на грошах залежить»... - почав король, звертаючися до турка, але Понятовський

не дав йому докінчити. «Ваша величність дозволять, що ми з тим чоловіком самі

перебалакаємо. Забагато чести, щоб він переговорював з королем.»

«Гадаєте?» - спитав Карло.

«Я прошу», - відповів Понятовський.