З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Рачкові на шию почепили вінок фіг, а Люксенбургові вручили пряник, мало що менший від

нього, оглядали їх з усіх боків і бавилися ними, як куклами.

Рачок відганявся від турків. «Ну, чого вирячився на чоловіка, як теля на нові ворота? Краще

на себе подивись. Лице в тебе краски немащеного юхтового чобота, а виразу також не більше».

«Славно, Рачок, славно, - підбадьорували його козаки. Не дайся. Що собі такий чортів син

гадає. Шляхтича зачіпа».

«Зовсім, як у нас у Кракові на Бєлянах, на Зелені Свята», - казав до короля Понятовський.

«Або, як у нас в Упсалі у торговий день. Як, бувало, висиплеться молодь зі шкіл та

метнеться між сидух, то такого вам гармидеру нароблять, як оце тут нині», - згадував король.

«І в нас у Києві на майдані перед Академією не інакше бувало», - додав Войнаровський і всі

три задивилися на човен, який скоро поров хвилі Бога напоперек. У човні сидів якийсь турецький

старшина, його товариш і ще хтось третій з ними.

«Це мабуть від баші до мене», - казав король.

«Мабуть, - притакнув Понятовський. - Достойник якийсь з адьютантом».

«А цей третій товмач».

Так воно й було.

Баша прислав свого чоловіка, щоб привітав короля, як гостя на турецькій землі, і передав

йому згоду очаківського баші переїхати з декількома людьми найближчого окруження і з

королівською прислугою за Бог, де його жде прийняття, відповідне його високому становищу й

гідне його слави.