З-під Полтави до Бендер. Крутіж

генеральний, що?»

«Що, пане сотнику?»

«Гадаю, що нам тут нема що довго стояти. За вовками надтягнуть москалі. Це була їх

передня сторожа».

Табор, розбуджений вовками, вже не заснув.

Готовилися у дальший похід.

17.

Ранком дня 15 липня перед очима втікачів замайоріла широка, голуба смуга. З кожним

кроком вперед вона ширшала і блакитніла. «Бог! Бог!» - почулося кругом.

Діти кричали: Дніпро! Для них кожна велика ріка був Дніпро. Похід приспішив ходи. За

Богом кінчилася його небезпека. Там не буде страху. Забували, що на другім боці чекає на них

невідоме: увійдуть на землю турка, з яким так довго воювали. Не журилися. Нічого гіршого від

царя бути не може.

Аж ось і він, широкий Бог, як море. Увесь овид залив своєю водою. Шумить, шелестить,

ніби пісню вітальну співає.

Бог був тут справді широкий, на яких дві тисячі метрів. Слабше око й не бачило його

правого берега, лиш вода й вода.

А на воді - пороми. Пороми, що мають перевезти їх на безпечний берег. А на березі що це

таке? Як ярмарок який. Метушаться люди, розставляючи крами, на лавах повно всякого добра.

Це очаківський баша додержав слова і прислав торговців з їжею й фуражем для