Розділ «Частина третя»

– Так, – промовив він, зітхаючи, – усі відвертаються від давніх друзів… Хоч здихай на дорозі, як бездомна собака!

Убайдулла подивився на Раджимі, на його старий, зношений халат і відчув жаль до цієї людини, з якою провів разом немало днів.

– Скажи, чим допомогти, і Убайдулла простягне руку другу.

Раджимі замислився.

– У мене немає іншого прохання. Я повинен піти на той бік, тут мені кінець.

– Чого ж так? – співчутливо запитав Убайдулла.

Раджимі знову зітхнув:

– Кінець.

Піймавши співчутливий погляд Убайдулли, Раджимі почав вигадувати історію:

– Я давно, як і ти, кинув стару справу, тримав перукарню, жив спокійно. Але знайшлася зла людина, яка знала мене раніше, і повідомила куди слід. Три дні тому мене викликали в міліцію і почали розпитувати. Спочатку обережно, натяками, але я зрозумів, до чого це приведе. Тієї ж ночі я втік з міста. Ховався, як міг, спав у чайхані, в степу і нарешті добрався до тебе… Виручи, Убайдулла, це моє останнє прохання!

Убайдулла поклав руку на плече Раджимі:

– Ти помиляєшся, Кіїк… Минулого, звичайно, не зітреш, як пилюку з каменя, але за нього тебе не покарають. Я теж носив контрабанду, теж робив погане. Та коли мене спитали, я все розповів, і мені простили. Тепер у мене легко на душі… Легко…

«Трухлява душа! – зі злістю подумав Раджимі. – його не повернеш назад. Краще піти…». Він стиснув голову руками.

Це розчулило Убайдуллу.

– Друже, – сказав він м’яко, – не муч себе. Я завжди робив так, як ти хотів, а тепер послухай мене.

Раджимі встав і попрямував до виходу.

– Якщо треба гроші, – квапливо мовив Убайдулла, – я дам, скільки зможу.

– Ні, грошей мені не треба. На зворотний шлях у мене є, а там – воля аллаха…

– Не занепадай духом. На рідній землі завжди краще, ніж там. – І Убайдулла багатозначно кивнув головою.

Раджимі подивився на двері, постояв з хвилину мовчки, наче обдумуючи своє рішення, потім твердо промовив: