– Їдьмо, – запропонував Микита Родіонович, пустивши комплімент повз вуха. – В мене обмаль часу: я повинен обов’язково виїхати шестигодинним поїздом.
Попрямували до грузовика. Юргенс сів поруч з шофером, Ожогін і Раджимі залізли в кузов.
Сонце пекло немилосердно, і годинний шлях від станції до районного центра видався Юргенсу справжньою мукою. Ні трохи підняте лобове скло, ні швидкість руху машини – ніщо не пом’якшувало виснажливої спеки. Нагріте повітря змішувалось із запахом бензину.
Районний центр був невеликим новим посьолком з трьома рівними вулицями і зеленими рядами нових дерев.
Машина зупинилась біля білого будиночка. Вистрибнувши з кузова, Раджимі шепнув Юргенсу:
– Я зараз повернусь на станцію і привезу їх, а ви поки що займіться своїми справами.
Машина рушила далі, пересікла весь посьолок і під’їхала до глинобитного будинку з плоским дахом.
Кімнату Юргенсу дали маленьку, але чисту, заслану килимом, з вікном на захід. Оглянувши її, він висловив бажання побачити господаря.
– Тут хазяйка, – пояснив Микита Родіонович, – удова. В неї син і дві дочки – колгоспники, всі на збиранні бавовни. А з нею я можу вас познайомити, вона в саду.
Вийшли на подвір’я. Юргенс допитливо оглядав кожну річ. Навіть заглянув у діжку, що стояла під карагачем. Вода в ній була затхла, темна. Юргенс гидливо скривив губи.
Хазяйка йшла назустріч, несучи в пелені стиглі яблука.
Це була літня жінка, що погано володіла російською мовою. Вона привітно закивала головою і дала зрозуміти, що зараз приготує чай.
– В мене до вас прохання, – звернувся Юргенс до Ожогіна. – Чи можна дістати в посьолку пляшку хорошого вина, з етикеткою? Щось на зразок портвейну?
– Гадаю що можна.
– Попрошу вас, підіть купіть, а я тимчасом займуся туалетом.
Вийшовши від Юргенса, Микита Родіонович замислився. Чи має рацію Шарафов, що не дав наказу затримати Юргенса і Раджимі в місті? Адже наміри ворогів перебратися через кордон були ясними вже тоді.
Шарафов вважав, що в прикордонній зоні у Раджимі повинні бути старі спільники, люди, на допомогу яких Раджимі, мабуть, розраховував.
Саме їх і слід було обов’язково виявити. В розмові з майором Ожогін погодився з його точкою зору, але тепер Микиту Родіоновича не залишало почуття тривоги: Юргенс поводився дуже впевнено, він безперечно на щось сподівався.
Хвилин через десять Ожогін повернувся з пляшкою вина
– Ого! Швидко справились! А я ще не встиг і поголитись, – сказав Юргенс.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 52. Приємного читання.