Дім імама свідчив про достаток. Кімнати були застелені м’якими килимами, скрізь – пишні ковдри, подушки, у стінних нішах багато посуду.
Раджимі подумав, що служити аллаху не так уже й погано.
Починати розмову відразу про справу було незручно. Це не Убайдулла і не Джаліл, це імам – поважна людина, яка тричі ходила в Мекку. Він може й образитись. Треба було терпляче слухати господаря.
А старий перебирав минуле, називав давно забуті імена.
Сонце вже залило подвір’я яскравим світлом, коли сіли до їжі. Масло, каймак[6], цукор, кишмиш, коржі з білої муки, запашне бараняче м’ясо, виноград…
«Великий і милостивий аллах, і нема кінця його щедротам», згадав Раджимі і вперше за добу посміхнувся своїм думкам.
Про справу говорили після ситої їжі, попиваючи чай. Імам уважно вислухав гостя, але сам вести його через кордон не погодився.
– Підете самі, а дорогу покажу я, – сказав він.
Раджимі був радий і цьому: іншого вибору все одно не було.
– А туди, на той бік, я дам листа до Мамед-ходжі, він дасть вам притулок і про все потурбується. Мамед-ходжа перебуває при гробниці великого імама Рези, і в нього багато вірних шиїтів. Він знав твого батька. Утрьох ходили ми в Мекку…
До гостя повертався хороший настрій. Імам говорив спокійно, впевнено, і Раджимі здавалося, що все уже залишилось позаду. І тривога за завтрашній день, і боязнь провалу – все-все… В думках він уже бачив себе в чужому далекому місті, де таким людям, як він, – боятися нічого.
– Тільки не баріться, – попередив Бахрам-ходжа: – через два дні треба відвозити корм худобі на ферму. Повезу я сам і вас захоплю.
XV
Мейєрович з дружиною цілий день нудився від неробства й чекання. Суворо дотримуючись вказівок Раджимі, вони навіть не визирнули з подвір’я на вулицю.
Коли зовсім стемніло, у двері постукали. Це були. Раджимі і Юргенс. Господар почав квапливо засвічувати лампу. В кімнаті стало світло.
– Знайомтеся, – промовив Раджимі. – Це мій друг. Ваша доля в його руках.
Юргенс назвав себе Казіміром Станіславовичем, люб’язно потиснув подружжю руки і сів на поданий стілець. Згорток, який був у нього, він передав Раджимі, а сам попросив дозволу закурити.
Мейєрович з цікавістю розглядав нового знайомого, його солідна зовнішність, упевнений голос, манера триматися справляли добре враження. «З таким не пропадеш», подумав він.
Дружина вибігла з кімнати і повернулася з вазою, наповненою виноградом.
– Прошу, вгощайтесь, – запропонувала вона і уважно подивилась на гостя. П думка збіглася з думкою чоловіка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 58. Приємного читання.