Частина третя

Брянцев Г. Таємні стежки

Їли мовчки, непомітно, спідлоба поглядаючи один на одного, думаючи кожний про своє. Раджимі вирішив відпочити, попоїсти і тільки тоді заговорити про справу. А Джаліл із ввічливості чекав, поки заговорить гість.

Коли нарешті Раджимі, добре попоївши і випивши п’ять піал чаю, сказав, чого він прийшов, Джаліл коротко відповів:

– Подумаю. Думати треба.

Скільки не намагався Раджимі викликати господаря на відвертішу розмову, той незмінно відповідав:

– Думати треба.

Раджимі так і не зміг добитися від Джаліла іншої відповіді.

Лігши на ватні ковдри, він почав чекати. Господар теж ліг і швидко заснув. У кімнаті стало тихо. Стомлений за день Раджимі задрімав, але незабаром прокинувся: здалося, що хтось ходить по кімнаті. Він подивився на постіль Джаліла: вона була порожня. «Пішов», майнула думка. Раджимі встав і підійшов до прочинених дверей. Тиша… Ледве чутно донісся голос Джаліла з другої кімнати:

– Іди швидше і зараз же повертайся.

Заговорила жінка, напевно, дружина господаря:

– Замкни двері і вартуй… Навіщо ліг в одній кімнаті з ним?..

Раджимі миттю зірвав з гвіздка халат, безшумно, наче ящірка, шмигнув у двері і крадькома поспішив геть з подвір’я.

Залишився один Бахрам-ходжа, але до нього – добрий десяток кілометрів. Встигнути б тільки до світанку! Раджимі йшов, з кожним кроком втрачаючи віру в успіх справи, і в його душі накипала злість.

– Піду звідси і більше не повернуся! – шепотів він крізь зуби. – Нехай буде проклятий той день, коли я погодився залишитись тут!

Певності в тому, що виручить Бахрам-ходжа, було мало, але Раджимі йшов до нього, йшов тому, що іншого виходу не було. Можливо, Бахрам-ходжа все-таки виручить. Він людина іншого ладу. Він усе життя був імамом[5], другом батька Раджимі, разом з ним ходив у Мекку. Бахрам-ходжа знає в горах усі стежки. Якщо Бахрам-ходжа і відмовить у допомозі, то ніколи не видасть.

На сході гасли зірки, блідло небо, коли Раджимі досягнув мети. В будинок Бахрам-ходжі він зайшов без побоювань, але й без надій.

Імам уже встав. Обличчя його, помережане глибокими зморшками, було схоже на горіхову шкаралупу; вузька, довга борода сягала до поясної хустки.

Але Бахрам-ходжа був ще бадьорий, ходив твердо, жартував, у голосі його і жестах відчувався душевний спокій.

– З очима тільки поганувато, – поскаржився він.

Це помітив і Раджимі. Очі імама сльозилися, він раз у раз витирав їх.

Згадав Бахрам-ходжа і свого друга – батька Раджимі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 57. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша

  • Частина друга

  • Частина третя
  • Епілог