Розділ «Частина третя»

На сході гасли зірки, блідло небо, коли Раджимі досягнув мети. В будинок Бахрам-ходжі він зайшов без побоювань, але й без надій.

Імам уже встав. Обличчя його, помережане глибокими зморшками, було схоже на горіхову шкаралупу; вузька, довга борода сягала до поясної хустки.

Але Бахрам-ходжа був ще бадьорий, ходив твердо, жартував, у голосі його і жестах відчувався душевний спокій.

– З очима тільки поганувато, – поскаржився він.

Це помітив і Раджимі. Очі імама сльозилися, він раз у раз витирав їх.

Згадав Бахрам-ходжа і свого друга – батька Раджимі.

Дім імама свідчив про достаток. Кімнати були застелені м’якими килимами, скрізь – пишні ковдри, подушки, у стінних нішах багато посуду.

Раджимі подумав, що служити аллаху не так уже й погано.

Починати розмову відразу про справу було незручно. Це не Убайдулла і не Джаліл, це імам – поважна людина, яка тричі ходила в Мекку. Він може й образитись. Треба було терпляче слухати господаря.

А старий перебирав минуле, називав давно забуті імена.

Сонце вже залило подвір’я яскравим світлом, коли сіли до їжі. Масло, каймак[6], цукор, кишмиш, коржі з білої муки, запашне бараняче м’ясо, виноград…

«Великий і милостивий аллах, і нема кінця його щедротам», згадав Раджимі і вперше за добу посміхнувся своїм думкам.

Про справу говорили після ситої їжі, попиваючи чай. Імам уважно вислухав гостя, але сам вести його через кордон не погодився.

– Підете самі, а дорогу покажу я, – сказав він.

Раджимі був радий і цьому: іншого вибору все одно не було.

– А туди, на той бік, я дам листа до Мамед-ходжі, він дасть вам притулок і про все потурбується. Мамед-ходжа перебуває при гробниці великого імама Рези, і в нього багато вірних шиїтів. Він знав твого батька. Утрьох ходили ми в Мекку…

До гостя повертався хороший настрій. Імам говорив спокійно, впевнено, і Раджимі здавалося, що все уже залишилось позаду. І тривога за завтрашній день, і боязнь провалу – все-все… В думках він уже бачив себе в чужому далекому місті, де таким людям, як він, – боятися нічого.

– Тільки не баріться, – попередив Бахрам-ходжа: – через два дні треба відвозити корм худобі на ферму. Повезу я сам і вас захоплю.

Мейєрович з дружиною цілий день нудився від неробства й чекання. Суворо дотримуючись вказівок Раджимі, вони навіть не визирнули з подвір’я на вулицю.

Коли зовсім стемніло, у двері постукали. Це були. Раджимі і Юргенс. Господар почав квапливо засвічувати лампу. В кімнаті стало світло.