Розділ «Частина третя»

– Салям, друже! – привітався Раджимі.

– Салям, – відповів Убайдулла. – Проходь, гостем-будеш.

Кімната була майже порожня, стіни ще не висохли після побілки, пахло свіжим вапном. Господар вніс лампу.

– Там, – Убайдулла махнув рукою в бік другої половини хати, – всі сплять. Посидьмо тут… Ти надовго? Чи по дорозі? Чого ти так вбого одягнутий? Де ти пропадав?..

Запитань було багато, але Раджимі не було коли відповідати на них. Він зразу приступив до справи.

– Ти мені потрібен, – сказав він тим тоном, яким колись звертався до Убайдулли.

– Інакше б ти не прийшов до мене, – посміхнувся господар. – Я відразу подумав про це, як тільки впізнав тебе. Кажи.

– Проведеш на той бік?

Убайдулла розсміявся й похитав головою:

– Ай-яй!.. Все такий же! Що тобі там треба?

– Треба, – коротко відрізав Раджимі.

Веселий настрій Убайдулли йому не подобався.

Але господар не хотів, очевидно, говорити серйозно: він посміхався.

– Хіба ти не чув мого запитання? – майже сердито сказав Раджимі.

– Чув, – з обличчя Убайдулли зникла посмішка, – і шкодую, що чув. З цим проханням до мене вже давно ніхто не звертався.

– І це каже старий контрабандист Довгі ноги?

– Вони в мене стали короткими… Я знайшов собі нове життя і про старе не хочу згадувати.

– Боїшся? – посміхнувся Раджимі, встав і причинив двері.

– Ні, не боюся, – спокійно відповів господар, – і двері можеш не зачиняти. Всі знають, ким був Убайдулла і ким його зробила радянська влада… І спасибі їй, що вона багато чого простила Убайдуллі і дозволила жити в рідному гнізді! І тільки зла людина може дорікати Убайдуллі старими гріхами. А я злих не боюся, на злих я сам злий.

Раджимі зрозумів, що зробив невірний крок, і швидко змінив тактику. Він знав добрість Убайдулли і прикинувся нещасним.