Розділ «Частина третя»

– А тепер я не від того, щоб випити бокал доброго вина за ваші майбутні успіхи, – сказав Юргенс. – У нашому розпорядженні близько години.

Раджимі взяв з підвіконня згорток, розгорнув його і поставив на стіл пляшку. Юргенс відкупорив її.

– Гадаю, що найближчим часом ми матимемо можливість випити в іншій обстановці, – продовжував він, розливаючи вино по склянках. – І якщо я запропоную зараз тост за нашого вірного друга Раджимі, то, гадаю, ви до мене приєднаєтесь.

Усі підняли склянки. Раптом Юргенс прислухався і повернув голову до дверей:

– Здається, там хтось ходить…

Подружжя перезирнулося. Дружина Мейєровича поставила склянку, підійшла до дверей і виглянула у двір. Юргенс подивився на Марка Аркадійовича:

– Непогано було б запнути вікно.

Мейєрович схопився і почав завішувати вікна. Раджимі вкрутив вогонь у лампі і, швидким рухом виплеснувши вино під стіл, припав губами до склянки. Те саме зробив і Юргенс.

Через хвилину жінка повернулася.

– Надворі нікого немає, – сказала вона, сідаючи за стіл.

– Тоді все гаразд. Обережність ніколи не завадить, – відповів Юргенс. – Безглуздо спіткнутися на останньому кроці. Отже, за успіх! Черга за вами, – сказав він, тримаючи в руці порожню склянку.

Мейєровичі цокнулись і випили вино.

Через кілька хвилин двері будиночка прочинились, і з нього вийшли Юргенс та Раджимі.

– Швидше, – прошепотів Юргенс. – Через півгодини вони будуть покійниками.

До супутника Раджимі Бахрам-ходжа поставився з повагою і цікавістю. Старий імам багато бачив людей на своєму віку, і йому не треба було пояснювати, що Казімір Станіславович «своя» людина. Він це зрозумів одразу, як тільки Раджимі ввів Юргенса до нього в дім, зрозумів по ледве помітних ознаках, на які хтось інший і не звернув би уваги.

Старий імам непогано володів російською мовою і вільно розмовляв з гостем. Бахрам-ходжа ще дужче зацікавився Юргенсом, коли дізнався, що тому доводилось бувати в Афганістані, Ірані, Індії.

Розмова відбувалася в саду, без свідків. Юргенс і Раджимі лежали в холодку крислатої шовковиці, а Бахрам-ходжа готував «піті» – персидську страву, про яку згадав Юргенс.

Імам сидів на маленькій лавочці. Перед ним стояли три невеликі глиняні горщики. Він складав у них шматочки свіжої жирної баранини, молоду картоплю, зелений горошок, шафран, нарізану тоненькими кружальцями моркву, цибулю, червоний перець, додержуючи при цьому відомої лише йому пропорції.

Коли горщики були наповнені, Бахрам-ходжа налив у них масла, щільно закрив і, покликавши дружину, загадав поставити їх у піч.

Звільнившись від куховарських справ, імам вимив руки і почав розповідати гостям про свої подорожі на Схід. Це була його улюблена тема. Він з посмішкою згадував про священну Мекку, про багатства еміра бухарського, палаци й мінарети хівінського хана.