– Коли потрібно мені вилетіти? – запитав Микита Родіонович.
– Чим швидше, тим краще. Бажано – завтра.
– Коли так, то прошу відпустити мене. – І Ожогін подивився на годинник. – Можливо, я ще встигну застати на роботі кого-небудь з начальства.
– Я вас чекатиму тут до першої години ночі, – попередив Юргенс. – Повертайтесь, але… з позитивними наслідками.
… Повернувшись через кілька. годин назад, Микита Родіонович застав Юргенса за дивним заняттям: він сидів за столом у кімнаті Раджимі біля закріплених маленьких тисків і працював над борідкою великого ключа. Перед ним на столі були розкидані напилки, кусачки, плоскогубці, кілька ключів різної конструкції.
Прихід Ожогіна не збентежив Юргенса. Запросивши гостя сідати, він продовжував працювати, і так старанно, що на лобі у нього виступили краплі поту.
– Ви й ключі вмієте робити? – спитав Ожогін.
– Це один із багатьох додатків до моїх складних обов’язків, – посміхнувся Юргенс. – Чим порадуєте?
Микита Родіонович розповів, що все склалося вдало: чотири бланки командировочних посвідчень добуто. О п’ятій годині ранку він вилітає.
Ожогін не чекав, що Юргенс прийме це так спокійно: він навіть не припинив свою роботу і обмежився короткою відповіддю:
– От і добре. Їдьте. Чекатиму телеграми.
XIII
Опівдні пасажирський поїзд зупинився біля маленької залізничної станції, що стояла серед голого степу. Залізничні будівлі, обрамлені живою огорожею з дерев і кущів, були ніби невеличким оазисом.
З різних вагонів поїзда вийшли дві пари: Юргенс і Раджимі та Мейєрович з дружиною.
Подружжя поспішило в тінь, що падала від великих карагачів. Юргенс, не бажаючи показуватись на очі своїм супутникам, обійшов невеличкий будиночок вокзалу і зупинився, очікуючи Раджимі.
– Розташовуйтесь тимчасово тут або в залі. Я за вами приїду, – сказав Раджимі, підходячи до Мейєровича.
… Першим помітив Ожогіна Юргенс. Микита Родіонович під’їхав на півторатонному грузовику, виліз із кабіни, озирнувся і заспішив до вокзалу. Побачивши Юргенса й Раджимі, він підійшов до них і тихо доповів:
– Все як слід. Квартири знайшов.
Юргенс закивав головою:
– Я вами цілком задоволений.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 51. Приємного читання.