Розділ «Частина друга»

Ввечері Микита Родіонович і Андрій знову пішли до Юргенса. В особняку панувало пожвавлення. В одній з кімнат хтось грав на піаніно, із спальні було чути гомін.

Юргенс вийшов назустріч гостям з огрядною, уже літньою рудою німкою і молодим обер-лейтенантом у формі льотчика.

– Мої друзі, – відрекомендував Юргенс Ожогіна й Грязнова. – Моя дружина… мій син…

Дружина Юргенса запропонувала негайно йти в їдальню.

Молодий Юргенс зовні був схожий на матір. Незважаючи на те, що йому було лише двадцять п’ять років, його голова була майже зовсім лиса. Спочатку він не брав участі в розмові і тільки зрідка, коли до нього зверталися, відповідав короткими фразами або кивком голови.

Зате дружина Юргенса відзначалася балакучістю. Вона згадала, між іншим, і трагічну долю Ашингера – чоловіка її рідної сестри.

Юргенс спробував заговорити з гостями по-російськи, але його дружина зробила благальне обличчя і, затуливши вуха пальцями, промовила:

– Карл, ради бога… я не можу терпіти цієї мови…

Юргенс замовк.

До висловлювань сина, рідких і нерозумних, батько ставився більше ніж зневажливо. Молодий Юргенс намагався говорити про такі речі, про які він, очевидно, не мав найменшої уяви, але висновки робив сміливі і авторитетним тоном.

– Берліна росіянам не бачити, до цього справа не дійде, – запевняв він своїх слухачів, запихаючи в рот паштет.

Батько кинув на нього невдоволений погляд, який, здається, говорив: «Отакий бовдур, а теж береться міркувати!», і болісно скривився.

Після ситного обіду друзі дістали можливість прослухати кілька музичних п’єс у виконанні пані Юргенс.

Вона грала так довго і так енергійно, що у Микити Родіоновича розболілась голова.

Виручив усіх молодий Юргенс. Сівши в куток дивана, він швидко заснув і став солодко висвистувати носом.

– І завжди так, – поскаржилася дружина Юргенса. – Варто мені почати грати, як він засинає.

– Виходить, музика заспокійливо впливає на його нерви, – сказав Юргенс і, підійшовши до дружини, поцілував її в лоб. – Відпочивай і ти, а ми поговоримо про справи. – І він запросив друзів до кабінету.

Насамперед Юргенс поцікавився, чи задоволені Ожогін і Грязнов одержаними продуктами і чого їм невистачає.

Друзі ніяких претензій не мали.

– Дуже добре, – кивнув головою Юргенс. – Будемо вважати, що це питання розв’язане, і обміркуємо решту. Ви рацію здали?