Вагнер мовчав.
– Ви все чудово розумієте, але прикидаєтесь… Якщо ви не схильні продовжувати розмову, давайте підведемо підсумки. Завтра до вас прийдуть двоє і скажуть, що вони від Фохта Надайте їм кімнату, якщо можна – дві. Сусідам або знайомим треба пояснити, що вам дали ще двох військовополонених. Людина ви самітна, роботи в будинку і на присадибній ділянці багато. Це підозрінь не викличе. Але… ще раз попереджаю: все, що ви побачите й почуєте, мусить залишитись при вас. Сподіваюсь, ви не захочете завдавати неприємностей своїм родичам…
– Кого ви маєте на увазі?
– Вашого племінника Рудольфа Вагнера.
Старий важко зітхнув і підвівся:
– Можна йти?
– Так, тільки добре запам’ятайте, про що ми домовились… До квартири вас проведуть.
Майор пройшов на своє місце і натиснув кнопку. В кабінеті з’явилась людина, яка привезла Вагнера.
– Відвезіть пана Вагнера додому, – наказав майор.
До Альфреда прийшло лихо. Старий і гадки не мав, що його будинок, переповнений спогадами про дорогих, близьких його серцю людей, перетвориться на мебльовану квартиру, на притулок для осіб, які користуються заступництвом майора Фохта. Він ніяк не міг примиритися з думкою, що сьогодні або завтра прийдуть якісь двоє, про справи яких треба мовчати, розмістяться як господарі, почнуть командувати, вимагати, влаштовувати скандали. Вони полізуть у його бібліотеку, почнуть брати любимі книги, вони торкатимуться до речей, які він береже як святиню.
Що це за люди? Звідки вони взялися? Солдати? То їм місце в казармі. Офіцери? То для них багато квартир у центрі міста.
Вагнер схвильовано ходив з кутка в куток. Прибирати речі з кімнати чи залишити їх?
Допомогти нікому і порадитись ні з ким – Аліма він зранку відіслав на картопляне поле.
Через три дні Альфред Вагнер і його робітник сиділи в кабінеті над невеликою учнівською картою Європи, що лежала на столі. За червень і частину липня союзники оволоділи багатьма французькими містами.
– Годинник історії відбиває свій час, – сказав Вагнер, – справа наближається до розв’язки. Це зрозуміло навіть мені, цивільній людині.
Човгаючи по підлозі хатніми туфлями, він підійшов до етажерки, взяв пачку газет, поклав на стіл, прикривши ними карту, і почав переглядати статті.
– Панам, які пишуть, мало діла до народу, – зауважив він. – Що думають люди, чого вони хочуть, – це їх не обходить. Вони тільки мудрують і говорять красиві слова. – Вагнер поправив окуляри і наблизив сторінку до очей. – Ще тиждень тому газети кричали про контрнаступ, про лінію оборони, обіцяли якусь секретну зброю, роз’яснювали, умовляли, не скуплячись на брехню і перебільшення. Ці писаки гадають, що вони спроможні заспокоїти людей і вселити в них віру. Вони помиляються. Люди думають про завтрашній день. – Вагнер подивився на Ризаматова: – Ти, звичайно, розумієш, що це означає.
– Вам шкода своєї країни, яка на ваших очах іде до загибелі? – тихе спитав Алім.
Запитання співбесідника боляче вразило старого в саме серце. Він уже не раз задавав це питання сам собі.
– Мені жаль свій народ, – сказав він просто і щиро. – Ваш Герцен казав: «Народ не можна назвати ні поганим, ні хорошим. В народі завжди виявляється істина. Життя народу не може бути брехнею». І ось народ мені жаль. Весь тягар і удари долі лягають на його плечі, його придавили, його тероризували, зім’яли, морально знівечили. Моральна кабала досягла у нас небачених розмірів. Що може бути страшніше, коли народ втрачає не тільки голос, але й віру в своє щастя! Націсти відкинули нас на тисячі років назад, вони зштовхнули з правильного історичного шляху цілий народ, народ розумний, здібний, енергійний, і не тільки зштовхнули… Люди отупіли, почали розумово вироджуватись… Це й допомогло фюреру привести країну до війни. Сотні тисяч загинули на фронті, сотні тисяч знемагають в таборах. Кров’ю народу просякнута вся Німеччина… Важко, дуже важко бути свідком націстського режиму!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 16. Приємного читання.