Розділ «Частина друга»

– Цілком вірно, – підтвердив Грязнов. – Ви його знаєте?

Господар готелю загадково посміхнувся і підморгнув Ожогіну:

– Господар у вас теє… птах!

– Не розумію, – здивовано підняв брови Ожогін. – Ви що-небудь про нього знаєте?

– Аякже, навіть знайомий трохи, хоч афішувати таке знайомство в наш час небезпечно. Сам Вагнер, власне кажучи, ні риба ні м’ясо, а от старший син – справа інша.

– Виходить, птах не він, а старший син? – вніс поправку Грязнов.

– Цілком вірно, – засміявся Моллер, – саме старший син. Він був комуністом, його вбили під час демонстрації.

Ожогін і Грязнов непомітно перезирнулися.

– Ви сказали – старший сип? – удаючи, що не надає значення почутому, спитав Микита Родіонович. – Отже, у нього були ще сини?

– Молодший теж загинув, але на фронті, в сорок першому році. Здається, під Москвою.

Моллер замовк, потім енергійно струснув головою і продовжував:

– А ви сьогодні теж працювали?

– Так, разом з усіма трудилися.

– Не розумію, для чого це! Невже й наше місто будуть бомбити?

– Важко сказати, – промовив Микита Родіонович, – скидається на те, що будуть.

– Як по-вашому, – не вгавав Моллер, – хто кращий: росіяни чи американці?

Ожогін ухилився від відповіді. Відчинивши вікно, він глянув на вулицю:

– Дощ, здається, перестав. Ходімо, Андрію.

Друзі встали і, незважаючи на умовляння Моллера посидіти ще з півгодинки, попрощалися й залишили готель.

Увечері, побачивши Вагнера, який з газетою в руках сидів на лаві в саду, Микита Родіонович підійшов до нього і подав листівку, взяту вночі з дупла старої яблуні: