– Професорів не професорів, а спеціалістів, які не зайдуть у безвихідь при відсутності радіостанції. Отже… – Долінгер зробив невелику паузу, – чекаю вас у понеділок рівно о десятій вечора, а тепер беріть чемодан, я проведу вас…
– Ти розумієш, Андрію, що це все означає? – спитав Микита Родіонович друга, коли вони вже йшли по затемненій, зовсім безлюдній вулиці до себе в готель.
– Майже розумію, Микито Родіоновичу, – схвильовано відповів Андрій і міцно взяв Ожогіна під руку.
– Вся справа тепер у цій штучці, – Ожогін показав на чемодан. – Її треба берегти як зіницю ока.
На знак згоди Грязнов кивнув головою.
Кілька хвилин друзі йшли мовчки. Пересікаючи площу біля хлібного магазина, вони помітили несміливі людські тіні, які зливалися з коричневою стіною: городяни з вечора займали черги за хлібом.
… Моллер ще не пішов з готелю і покликав Ожогіна і Грязнова, коли вони пробиралися темним коридором у свій номер.
– Вікно у нас не замасковане, – попередив він. – Завісьте, а потім уже вмикайте світло. Мене й так тричі штрафували. До кожної щілини чіпляються.
Моллер увійшов слідом за друзями в номер, особисто задрапірував вікно, запалив світло і, побачивши в руках у Андрія акуратний чемоданчик, здивувався:
– Новенький? Який чудовий! Де ви його купили? – Він зробив рух, який видав його бажання негайно оглянути чемодан.
Але Грязнов не розгубився:
– Ну от… Ви цікавий, наче жінка, пане Моллер! Який же він новий, коли ми й приїхали до вас із цим чемоданчиком.
Відчинивши одежну шафу, Андрій поставив туди рацію і зачинив дверцята.
– … Можливо… можливо… – промовив Моллер, потираючи лоба. – Ви помітили, скільки літаків пройшло до фронту? Просто жах! Я рахував, рахував… майже до сотні дійшов, уже стемніло, а вони все йдуть і йдуть… Скажіть, по звуку можна визначити кількість літаків у повітрі?
Ожогін відповів, що ніколи не займався такою складною арифметикою.
Моллер уже перескочив на зовсім іншу тему:
– Ви знаєте новину? У певний час доби можна слухати передачі «Вільної Німеччини». І чого тільки вона не передає!
– У вас в готелі немає радіоприймачів, де ви умудряєтесь слухати ці передачі? – спитав Микита Родіонович, розшнуровуючи черевик.
– Та хіба я дозволю собі слухати передачі «Вільної Німеччини»! Між «Вільною Німеччиною» і концтаборами найкоротша відстань.
– Тоді звідки ж вам відомий зміст передач?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 12. Приємного читання.