Не залишилось для друзів непоміченим і те, що в будинку Вагнера кілька разів з’являлися сторонні особи, з якими господар залишався на самоті. Мета їх приходу була неясною. А два дні тому Ожогін став свідком цікавого епізоду.
Рано-вранці Микита Родіонович через вікно виліз на дах будинку і почав установлювати антену. Промені сонячного світла били в обличчя, в очі, заважали працювати. Ожогін повернувся спиною до сонця, сів біля стіни мезоніна і почав з’єднувати два куски дроту. Внизу лежало подвір’я, далі – сусідній сад, а ще далі починався лісок. Микита Родіонович хотів уже встати і підвісити антену, коли побачив у саду робітника Вагнера. Той підійшов до великої яблуні, озирнувся довкола, швидко сунув руку в дупло, вийняв звідти чи то згорток, чи то вузлик невеликого розміру і сховав у кишеню. Потім так само швидко повернувся в будинок.
«Оце номер… – сказав про себе Микита Родіонович і спробував запам’ятати яблуню. – Що ж він там ховав?»
Закінчивши встановлення антени і повернувшись до кімнати, він розповів про все бачене Андрію.
– Давайте… далі… постежимо, – запропонував Андрій.
Протягом двох днів друзі по черзі стежили за яблунею. Вагнер і його робітник підходили до неї двічі. Кожного разу вони щось виймали з дупла і відносили в будинок.
Характерно, що поява господаря або робітника в саду біля яблуні збігалася з приходом у дім когось із сторонніх.
Одного разу прийшов жебрак, іншим разом – майстер-водопровідник, після нього – сажотрус, потім – електромонтер, який перевіряв лічильник.
– Тут безперечно щось не так, – міркував Микита Родіонович.
– Єдиний вихід – самим залізти в дупло і переконатися наочно, що там зберігається, – запропонував Андрій.
Микита Родіонович не заперечував.
Уночі, коли в будинку все затихло, Андрій вийшов у сад і, засунувши руку в дупло, вийняв досить великий згорток, перев’язаний шпагатом. Сховавши його в кишеню, юнак повернувся в мезонін, де його з нетерпінням чекав Микита Родіонович.
У згортку виявилось кілька сот листівок, розміром не більше від поштових листівок.
– Розумієш, у чому справа? – спитав Ожогін, виймаючи із згортка одну листівку. – Швиденько піди і поклади на місце. Можливо, вони будуть потрібні раніше, ніж ми гадаємо.
Андрій поклав листівки в кишеню і тихенько пішов униз.
У листівці йшлося про те, що чесні німці повинні сприяти перемозі союзників, знищувати гестапівців, есесівців – справжніх ворогів майбутньої Вільної Німеччини.
Тієї ночі друзі довго не могли заснути.
– Що ж це виходить, Микито Родіоновичу? – питав Андрій. – Куди ми потрапили?
– У дуже цікавий будинок! – весело відповідав Ожогін. – Тільки обережність, обережність і ще раз обережність! Можна гадати, що наш господар зв’язаний з якоюсь патріотичною організацією німців. За допомогою листівки я спробую викликати його на відверту розмову.
… Час минув непомітно, і за кілька хвилин до початку радіосеансу Грязнов вийняв з чемодана рацію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 18. Приємного читання.