Розділ «Частина друга»

– Давайте… далі… постежимо, – запропонував Андрій.

Протягом двох днів друзі по черзі стежили за яблунею. Вагнер і його робітник підходили до неї двічі. Кожного разу вони щось виймали з дупла і відносили в будинок.

Характерно, що поява господаря або робітника в саду біля яблуні збігалася з приходом у дім когось із сторонніх.

Одного разу прийшов жебрак, іншим разом – майстер-водопровідник, після нього – сажотрус, потім – електромонтер, який перевіряв лічильник.

– Тут безперечно щось не так, – міркував Микита Родіонович.

– Єдиний вихід – самим залізти в дупло і переконатися наочно, що там зберігається, – запропонував Андрій.

Микита Родіонович не заперечував.

Уночі, коли в будинку все затихло, Андрій вийшов у сад і, засунувши руку в дупло, вийняв досить великий згорток, перев’язаний шпагатом. Сховавши його в кишеню, юнак повернувся в мезонін, де його з нетерпінням чекав Микита Родіонович.

У згортку виявилось кілька сот листівок, розміром не більше від поштових листівок.

– Розумієш, у чому справа? – спитав Ожогін, виймаючи із згортка одну листівку. – Швиденько піди і поклади на місце. Можливо, вони будуть потрібні раніше, ніж ми гадаємо.

Андрій поклав листівки в кишеню і тихенько пішов униз.

У листівці йшлося про те, що чесні німці повинні сприяти перемозі союзників, знищувати гестапівців, есесівців – справжніх ворогів майбутньої Вільної Німеччини.

Тієї ночі друзі довго не могли заснути.

– Що ж це виходить, Микито Родіоновичу? – питав Андрій. – Куди ми потрапили?

– У дуже цікавий будинок! – весело відповідав Ожогін. – Тільки обережність, обережність і ще раз обережність! Можна гадати, що наш господар зв’язаний з якоюсь патріотичною організацією німців. За допомогою листівки я спробую викликати його на відверту розмову.

… Час минув непомітно, і за кілька хвилин до початку радіосеансу Грязнов вийняв з чемодана рацію.

З яким хвилюванням чекали друзі першої вісточки, першого привіту з Великої землі! Якими довгими здавались короткі хвилини!

Андрій старанно застругав п’ять олівців, поклав їх перед собою, взяв прес-пап’є і притиснув кілька аркушів паперу, щоб вони не рухалися, та прилаштував навушники.

І нарешті Батьківщина заговорила…

Ожогін збуджено ходив по кімнаті, а Грязнов наносив на папір знаки.