Розділ «Частина друга»

– Так.

Вагнер знизав плечима.

– Але справа не в цьому… – продовжував Фохт.

– А в чому?

– Зараз дізнаєтесь… Це наші люди. І все, що вони робитимуть у будинку, мусить померти в його стінах. Ви зрозуміли?

Старий трохи зблід, що не залишилося непоміченим для співбесідника.

– Не хвилюйтесь і не робіть ніяких припущень. До вас ми поки що ніяких претензій не маємо. Син – одна справа, батько – інша…

Вагнер зблід ще більше.

– Мій син віддав життя на фронті, і мені ніскільки не…

– Я маю на увазі не цього сина, – різко обірвав його Фохт, – а першого.

Старий похилив голову. Запанувало мовчання.

Майор вийшов з-за стола і сів навпроти Вагнера. Вийнявши з кишені шкіряний портсигар, він розкрив його і простягнув старому.

Вагнер похитав головою. Він не курить.

– Я знаю, що ви курите.

Вагнер розвів руками.

– У вас дуже непокірний характер, – прикурюючи сигарету, сказав майор. – Ви берете близько до серця всякі дрібниці.

Вагнер мовчав.

– Ви все чудово розумієте, але прикидаєтесь… Якщо ви не схильні продовжувати розмову, давайте підведемо підсумки. Завтра до вас прийдуть двоє і скажуть, що вони від Фохта Надайте їм кімнату, якщо можна – дві. Сусідам або знайомим треба пояснити, що вам дали ще двох військовополонених. Людина ви самітна, роботи в будинку і на присадибній ділянці багато. Це підозрінь не викличе. Але… ще раз попереджаю: все, що ви побачите й почуєте, мусить залишитись при вас. Сподіваюсь, ви не захочете завдавати неприємностей своїм родичам…

– Кого ви маєте на увазі?

– Вашого племінника Рудольфа Вагнера.