– Що за маскарад? – спитав Юргенс, хоч уже догадався про те, що трапилось.
Ашингер мовчки дійшов до крісла, впав у нього і, схиливши голову на руки, заплакав, неприродно пересмикуючи плечима.
– Цього ще невистачало! – незадоволено сказав Юргенс, виходячи з-за столу.
– Не можу… не можу… Яка ганьба! – видушив із себе підполковник, захлинаючись сльозами і по-хлоп’ячому шморгаючи носом.
– Що це за блазенське вбрання?
– Якби не воно, навряд чи залишився б я живим. – І Ашингер розповів подробиці розгрому дивізії.
– Але ж не можна доводити себе до такого стану! – докірливо похитав головою Юргенс.
– Тобі добре говорити! – заперечив Ашингер. – А я б хотів бачити твій стан після того пекла, в якому ми були!
– Гм, – мугикнув Юргенс, – з росіянами я познайомився трохи раніше за тебе, мій любий…
– Але, якщо я не помиляюсь, ти в першому ж бою підняв руки і здався в полон?
– Так треба було… – трохи зніяковівши, відповів Юргенс. – Ванну підполковнику… Швидко! – звернувся він до служника, що стояв у кабінеті.
Ванна справила благотворний вплив на Ашингера, п келих вина остаточно надав йому рівноваги, і він почив досить спокійно розповідати про пережите.
Після третього келиха підполковник уже ледве висловлював свої думки; він устав, нервово пройшовся по кімнаті і, почуваючи себе незручно в цивільному одязі, що погано сидів на ньому, знову сів за стіл. На його думку, не треба було зв’язуватися з Росією: не треба було лізти в це пекло.
Юргенс пильно подивився на підполковника:
– Останнім часом тобі варто тільки розкрити рота, і ти обов’язково скажеш якусь дурницю.
– Це не дурниця…
– Дурниця! У нас ще є найсильніша секретна зброя…
– В існування якої ти і сам не віриш! – розсміявся Ашингер.
Юргенс прикусив губу і нічого не сказав, йому було прикро, що Ашингер говорить те, що він сам думає і відчуває. Ашингер доводив, що справа не в зброї, а в тому, що до війни з Росією Німеччина погано підготувалася. В сімдесятому році, перед франко-пруською війною, начальник німецької поліції Штибер розмістив по всій Франції до тридцяти тисяч своїх людей, переважно серед сільського населення. Тільки по кафе і ресторанах у нього нараховувалось дев’ять тисяч жінок-агентів. На початок війни чотирнадцятого року в одних лише готелях Парижа німці мали близько сорока тисяч розвідників, а в Росії на Німеччину працювала більшість німців, які жили там. Нараховувалось же їх тоді більше двох мільйонів. А з чим прийшли німці до цієї війни? Що вони мали в Росії? І чи можна назвати це доброю розвідувальною сіткою? Більшовики вчасно завдали міцного удару по гітлерівських кадрах.
Це не Західна Європа. Там шпигуни проникли в армію, в промисловість, до уряду, заволоділи газетами, стали господарями радіо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 74. Приємного читання.