– Дати ліки і погодувати зможе. Старик він дбайливий і по хаті без сторонньої допомоги ходить… Ну, що ж, лізьмо до Леоніда, – зітхнувши, запропонував Гнат Несторович. – Женю, піди до хвіртки, подивись…
Леонід Ізволін зрадів приходу Андрія, бо давно вже його не бачив.
– Який тебе вітер приніс? – міцно потискуючи Грязнову руку, запитав він.
– Справи привели.
Андрій сів на тверду постіль Ізволіна і тільки тепер помітив купу вже надрукованих і облямованих акуратною вузенькою рамкою листівок.
«В Поліській області, – прочитав Андрій, – гітлерівці цілком знищили населені пункти: Шалаші, Юшки, Булавки, Давидовичі, Уболять, Зеленоч, В’язівці. В Пінській області лише в трьох районах спалено сорок три села і вбито чотири тисячі стариків, жінок і дітей. В селі Великі Мілевичі фашисти вбили вісімсот чоловік, у Лузичах – сімсот, у церкві села Хворостово під час відправи були спалені всі, хто там був, разом з священиком…»
– Мерзотники! – перериваючи читання, прошепотів Грязнов. – А про визволення Новгорода, Красного Села і Гатчини тобі відомо?
– Звичайно. В мене ж зв’язок з Москвою.
– А про другий фронт що там, в ефірі, чути?
Шкіра на чолі в Леоніда зібралася в зморшки.
– Поки що нічого… Але ми як-небудь здолаємо Гітлера і без союзників, – додав він.
– Безумовно здолаємо. – Андрій вийняв текст телеграми і передав її Леоніду. – На сьогоднішній сеанс.
Ізволін швидко пробіг текст очима і, присівши до столика, почав зашифровувати.
Андрій оглянув погріб. Все було як і раніше: в нішах лежали вибухівка, боєприпаси, капсулі, запальний шнур; на стіні висіли гвинтівка, автомати. Тільки в кутку він помітив щось нове. Там стояли великі червоні прапори на довгих древках.
– Для чого це? – поцікавився Андрій, звертаючись до Тризни, який сидів поруч з ним.
Але відповіді не було. Гнат Несторович, спершись ліктями на коліна і поклавши голову на руки, здавалося, дрімав, його великі, широко відкриті очі дивилися в одну точку. Може він думав про сина, який метався в гарячці, або про дружину, пригнічену нестатками і горем. «Зовсім погано», подумав Андрій і відвернувся.
В глибокій тиші чулося тільки постукування ключа передавача.
Леонід прийняв дві телеграми і передав одну.
– Все! – сказав він нарешті і зняв з голови навушники. – Тепер розшифруємо, що говорить Велика земля.
Гнат Несторович стрепенувся і обвів очима погріб.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 78. Приємного читання.