– Страшно!.. – майже простогнала вона.
У Микити Родіоновича виникло побоювання: чи не-трапиться так, що в найостаннішу хвилину Тряскіна відмовиться від усього, не захоче ставити Роде під удар і, чого доброго, провалить усю справу?
– Невже ви ще не наважились? – спитав Ожогін.
– Я добре розумію, що іншого виходу для мене немає. Хоч би вже швидше, чи що…
– Все залежить від вас, – зауважив Микита Родіонович. – Що це за будинок у Рибацькому провулку?
– Звичайний приватний будинок. Я була зо два рази з Роде в цьому будинку. Він має п’ять чи шість кімнат, дві з яких надані в розпорядження Роде. В будинку живе сліпий старий чоловік з дочкою.
Варвара Карпівна взяла олівець і накреслила на клаптику паперу план будинку.
Микиту Родіоновича цікавило питання, чи не можна проникнути в будинок до приїзду Роде. Варвара Карпівна відповіла негативно: дочка господаря будинку впускає тільки по паролю.
– А ви його не знаєте?
– Здається, «Лейпціг», – відповіла Варвара Карпівна й запропонувала такий план: коли вони приїдуть разом з Роде, вона трохи загається на порозі і про людське око покрутить ключем у замку, але двері залишить відімкненими.
Варвара Карпівна попередила, що віконниці в будинку зачиняються зсередини. Якщо віконниця найближчого до парадних дверей вікна залишиться трохи відчиненою, то, значить, усе гаразд: двері незамкнені. Про це вона потурбується.
Попрощавшись з Варварою Карпівною, Ожогін зайшов до Дениса Макаровича. Замислившись, старий сидів біля грубки. Він погладив зігнутим пальцем акуратно підрізані сиві вуса, подивився на Ожогіна і спитав:
– Що вирішили?
Микита Родіонович передав зміст розмови з Тряскіною. Треба поспішати. Можливо, що іншого разу Тряскіна не зважиться на такий рискований крок.
Денис Макарович притулив руку до печі і замислився.
– Отже, доведеться проникнути в будинок, – наче самому собі тихо сказав він.
– Так, – підтвердив Микита Родіонович, – іншого нічого не вигадаєш. Роде й Варвара Тряскіна приїдуть машиною, і невідомо, хто ще в ній буде, крім них та шофера.
– Тому я вважаю, що доручити справу одному Гнату рисковано: надто вже він гарячий. До того ж можливе попереднє стеження за будинком. – Ізволін, не поспішаючи, погладив руками коліна і нерішуче продовжував: – А що, коли залучити Андрія? Він давно сумує за справжнім ділом.
Андрій повернувся додому лише присмерком. Він мовчки роздягнувся і сів за стіл.
– Ну як? – спитав Ожогін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 70. Приємного читання.