Розділ «Частина перша»

– Отже, доведеться проникнути в будинок, – наче самому собі тихо сказав він.

– Так, – підтвердив Микита Родіонович, – іншого нічого не вигадаєш. Роде й Варвара Тряскіна приїдуть машиною, і невідомо, хто ще в ній буде, крім них та шофера.

– Тому я вважаю, що доручити справу одному Гнату рисковано: надто вже він гарячий. До того ж можливе попереднє стеження за будинком. – Ізволін, не поспішаючи, погладив руками коліна і нерішуче продовжував: – А що, коли залучити Андрія? Він давно сумує за справжнім ділом.

Андрій повернувся додому лише присмерком. Він мовчки роздягнувся і сів за стіл.

– Ну як? – спитав Ожогін.

Андрій звів очі і відповів, що ходив з Тризною в Рибацький провулок.

– Знайшли?

– Знайшли. Під шостим номером – найпристойніший будинок у провулку, крім нього – дрібнота і руїни. Глухе місце… Я піду разом з Гнатом! – з якоюсь одчайдушною рішучістю закінчив він.

Ожогін замислився. Знаючи характер друга, Микита Родіонович боявся, що, поступившись перед ним один раз, доведеться поступитися і вдруге. А коли Андрій пізнає смак бойової роботи, відірвати його від неї буде важко. Виникне загроза основному завданню, на яке вони послані.

– Мало чого тобі захочеться, – спокійно сказав він. Грязнов почервонів, притиснув руку до грудей.

– Зрозумійте, Микито Родіоновичу…

– Дуже добре розумію. Але ми обидва відповідаємо за те, що нам доручено.

Збиваючись, Андрій почав палко доводити, що впевнений в успіху, що добре виконає завдання.

– Невже, Андрію, ти не зрозумів, чого я вагаюсь?

– Так… але чого ви самі… – Андрій обірвав фразу на півслові і підійшов до вікна, ставши до Ожогіна спиною.

– Бачу, що не зрозумів, – сказав Ожогін. Кілька хвилин тривало мовчання.

– Добре, Андрію, ти підеш з Тризною, – промовив нарешті Микита Родіонович, – що з тобою робити. Але це – твоє перше і останнє бойове доручення… Сподіваюсь, що все буде гаразд.

Він підійшов до Андрія і міцно обняв його за плечі.

Ніч. Затемнене. місто здається вимерлим. Ні світла, ні людської тіні. Тільки сніг, сніг і сніг… Ним засипані вулиці, тротуари, дахи будинків. Він як пух лежить на оголених деревах, тягне вниз проводи, утворює химерні шапки на верхівках стовпів.

Повітря нерухоме й чисте. Кроки дзвінко лунають у нічній тиші.