Андрій звів очі і відповів, що ходив з Тризною в Рибацький провулок.
– Знайшли?
– Знайшли. Під шостим номером – найпристойніший будинок у провулку, крім нього – дрібнота і руїни. Глухе місце… Я піду разом з Гнатом! – з якоюсь одчайдушною рішучістю закінчив він.
Ожогін замислився. Знаючи характер друга, Микита Родіонович боявся, що, поступившись перед ним один раз, доведеться поступитися і вдруге. А коли Андрій пізнає смак бойової роботи, відірвати його від неї буде важко. Виникне загроза основному завданню, на яке вони послані.
– Мало чого тобі захочеться, – спокійно сказав він. Грязнов почервонів, притиснув руку до грудей.
– Зрозумійте, Микито Родіоновичу…
– Дуже добре розумію. Але ми обидва відповідаємо за те, що нам доручено.
Збиваючись, Андрій почав палко доводити, що впевнений в успіху, що добре виконає завдання.
– Невже, Андрію, ти не зрозумів, чого я вагаюсь?
– Так… але чого ви самі… – Андрій обірвав фразу на півслові і підійшов до вікна, ставши до Ожогіна спиною.
– Бачу, що не зрозумів, – сказав Ожогін. Кілька хвилин тривало мовчання.
– Добре, Андрію, ти підеш з Тризною, – промовив нарешті Микита Родіонович, – що з тобою робити. Але це – твоє перше і останнє бойове доручення… Сподіваюсь, що все буде гаразд.
Він підійшов до Андрія і міцно обняв його за плечі.
Ніч. Затемнене. місто здається вимерлим. Ні світла, ні людської тіні. Тільки сніг, сніг і сніг… Ним засипані вулиці, тротуари, дахи будинків. Він як пух лежить на оголених деревах, тягне вниз проводи, утворює химерні шапки на верхівках стовпів.
Повітря нерухоме й чисте. Кроки дзвінко лунають у нічній тиші.
З-за рогу визирнула людина. Микита Родіонович і Андрій зупинились, придивилися. Це був Тризна. Привіталися мовчки.
– Що нового? – притишеним голосом спитав Гнат Несторович.
Ожогін передав зміст розмови з Тряскіною, пояснив розташування кімнат будинку в Рибацькому, розповів, що зробить Тряскіна.
– Треба проникнути в будинок до приходу Роде, користуючись тим, що відомий пароль, і зустріти гестапівця. До речі, нічну перепустку не забули? – раптом захвилювався він, знаючи, що патріоти ходять вночі з підробленими перепустками, які виготовляються підпіллям.
Гнат Несторович похитав головою, вийняв з кишені маленьку яйцеподібну гранату і подав Андрію:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 71. Приємного читання.