Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

– Сволото, – прохрипів Роде, і його худе обличчя стало страшним. – Зараз ти в мене заговориш!

Він зупинився перед в’язнем і став повільно закочувати рукава мундира.

– Мені можна йти? – спитала зблідла Тряскіна і підвелася з стільця.

– Іди, – кинув Роде. – Зайдеш через десять хвилин – поїдемо.

Через десять хвилин вона відчинила двері.

Тюремник-гестапівець тримав рушник і лив гарячу воду на руки Роде. Роде з гидливою гримасою змив з пальців кров, змочив їх одеколоном і витер…

У сорок хвилин на першу від будинку гестапо від’їхала малолітражна машина. В ній сиділи Роде і Варвара Карпівна. Обоє мовчали. Жінка намагалася не дихати, щоб не видати свого стану. Від однієї думки, що швидко, через якоїсь півгодини, а може й менше, станеться щось страшне, неминуче, вона здригалася. Їй здавалося, що вона стоїть на краю безодні і якщо сама не кинеться вниз, її все одно штовхнуть туди. Чекати далі було нестерпно, і Тряскіна в думці квапила шофера. А машина, як на зло, ледве повзла, борсаючись по вибоїнах дороги.

Нарешті вона зупинилась. Варвара Карпівна швидким рухом руки змахнула сльози і витерла хусточкою обличчя. Шофер відчинив дверцята. До будинку лишалася сотня метрів. Роде відпустив шофера і наказав йому під’їхати через годину.

На стукіт ніхто не озвався. Роде постукав удруге – тиша. На третій удар озвався жіночий голос:

– Хто там?

– «Лейпціг», – хрипкуватим, надтріснутим голосом відповів Роде.

… Не більше як через хвилину в будинку пролунали один за одним чотири глухі постріли – наче хтось ударив кілька разів палкою по пружинному матрацу, а ще через хвилину з’явилися Тризна і Грязнов.

Не поспішаючи, вони пройшли деяку відстань по тротуару, а потім розійшлися в різні боки.

XVI

Юргенс устав з ліжка, як звичайно, о дев’ятій ранку і зайнявся гімнастикою. Він любив твердий розпорядок дня. Навіть війна і зв’язані з нею тривожні події не порушили його звичок. Служник ніколи не питав, що йому робити сьогодні, завтра, через тиждень… Він знав свої обов’язки, як таблицю множення, і виконував їх абсолютно точно.

В їдальні чекав сніданок.

Юргенс уже хотів сідати за стіл, як раптом його увагу привернув незвичайний шум на вулиці. Він підійшов до вікна і розсунув шовкові завіски. Вулиця була заповнена солдатами, які йшли без усякого порядку. На голові в багатьох були пілотки, зверху пов’язані жіночими хустками, шапки-ушанки, фетрові капелюхи; поверх шинелей – фуфайки, кожушки, цивільні, простого покрою пальта; на ногах – валянки, чоботи, черевики, а в деяких – навіть постоли і личаки. Зрідка мелькали офіцерські кашкети.

– Яка гидота! – процідив крізь зуби Юргенс, запнув завіски і підійшов до телефону.

Начальник гарнізону охоче задовольнив цікавість Юргенса. Він пояснив, що в місто прибули на короткочасний відпочинок і переформування залишки розбитої німецької дивізії, яка вирвалася з оточення.

Через півгодини у вітальні залунав дзвінок, і служник ввів до кабінету відвідувача. Юргенс трохи не скрикнув від подиву: перед ним стояв його родич підполковник Ашингер. Він був одягнутий в куций подертий піджак. Крізь дірки в штанях просвічувала брудна білизна, на ногах теліпалися великі ерзац-валянки. Неголений, з обличчям землистого кольору і запалими щоками, він нічим не нагадував того вилощеного розв’язного офіцера, яким бачив його Юргенс останнього разу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 73. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог