Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

– Ні в якому разі! – заперечив Ожогін. – Тут не до цікавості. Юргенс, можливо, по секундоміру підраховує тривалість наших роздумів і вагань. Зробимо так: я піду до Дениса Макаровича, а ти – до Юргенса.

Треба потрапити до нього, показати листа і спитати, що робити. Простеж за його фізіономією. Це цікаво. Зрозумів?

– Зрозумів. Зараз піду! – охоче відповів Андрій.

– Ось тобі і доручення…

– Молодець, що прийшов! Молодець! – привітно зустрів Ізволін Ожогіна і повів його в другу кімнату.

Денис Макарович був збуджений. Не треба було ніяких пояснень, щоб зрозуміти його настрій. По очах старого Ожогін навчився майже безпомилково визначати, що робиться в його душі. Посміхаючись у вуса, Ізволін посадив Микиту Родіоновича і подав йому аркуш паперу, густо списаний дрібним почерком.

«Грізному, – прочитав Ожогін. – Ваші дії і плани на майбутнє вважаємо правильними. Постарайтеся зв’язатись по радіо з Інокентієм. Розвіддані передавайте щоденно. Юру і всіх зв’язаних з ним осіб постійно тримайте в полі зору. Негайно повідомте, хто персонально брав участь у затемненні міста. Вільний».

– То ви, виходить, «Грізний»?

Ізволін заперечливо похитав головою і посміхнувся.

– А хто ж це, якщо не секрет? – обережно спитав Микита Родіонович.

– Секрет, голубе, і великий секрет! Тобі я можу сказати одне: «Грізний» – член бюро обкому партії, і в місті з ним зв’язані лише чотири чоловіки, керівники самостійних груп. Бережемо ми «Грізного», як зіницю ока: адже він очолює підпільний райком, всю боротьбу.

– Мене і Андрія він знає?

– Аякже! Всіх він знає.

– Добре, – відповів Микита Родіонович, – але, напевно, мені не слід було говорити про нього?

– Чому? – здивувався Денис Макарович.

– Якщо встановлено найсуворіший порядок конспірації, то навіщо його порушувати…

– Значить, можна, коли порушую, – промовив Ізволін і, вийнявши з-під ліжка приношені нічні туфлі, сховав радіограму під устілку одного з них.

Покликавши дружину, Денис Макарович загорнув туфлі в газету і попросив віднести їх… Куди? Вона, певно, знала сама.

– Леонід прийняв радіограму? – спитав Микита Родіонович, коли залишився наодинці з Ізволіним.

– Так. А що?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 66. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог