Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

– Треба мати гроші, щоб поселитися за межами Німеччини, – промовив Юргенс, – а де вони у нас?

Тепер розсміявся Ашингер. З невластивою йому швидкістю він підвівся і підійшов до Юргенса:

– Гроші? Вони будуть. Треба тільки потрусити тестя. Ми ніколи його не чіпали. Поки тесть ще остаточно не з’їхав з глузду, він повинен зрозуміти, що краще, коли його грошики потраплять до зятів, його єдиних законних спадкоємців, ніж до більшовиків…

Після третього бокалу Ашингер розкис. Рідке волосся на його голові збилося на один бік. Пенсне він зняв і поклав на тарілку. Без пенсне його очі дуже косили.

Ашингер розбазікався. Він викладав зараз усе, що вже здавна виношував у собі, не наважуючись нікому розповісти. Він не приховував своїх побоювань щодо завтрашнього дня і вважав, що час зробити переоцінку цінностей.

… Цієї ночі Юргенс перевертався з боку на бік, довго, не кліпаючи, дивився на синю нічну лампу, намагаючись стомити очі, щільно стискував повіки, але сон не приходив. Настирливі думки лізли в голову і не давали спокою.

Юргенс належав до категорії тих людей, які не розбираються в засобах для досягнення мети. Так, у дев’ятсот чотирнадцятому році, під час першої світової війни, він врятував собі життя тим, що при зручній нагоді здався в полон росіянам. Повернувшись із полону, він, як і більшість кадрових офіцерів, записався в напівлегальну військову організацію «чорний рейхсвер», що об’єднувала реакційні сили пруської вояччини, яка мріяла про реванш за поразку в програній війні. Але перебування в рейхсвері не могло забезпечити зрослі потреби Юргенса. Тоді він ще не мав багатого тестя, а старий батько, відставний військовий, сам жив на пенсію. Юргенс незабаром влаштувався на службу в американську комісію, очолювану якимсь Гольдвассером, що приїхав із США для подання економічної допомоги Німеччині за планом Дауеса.

Але й ця служба не могла серйозно змінити матеріальне становище Юргенса. Гольдвассер знав це. Якось у розмові американець натякнув «Юргенсу, що може позичити пристойну суму, яка дозволить його підлеглому стати на ноги. Юргенс повинен буде зробити лише кілька невеликих послуг Гольдвассеру.

Подумавши, Юргенс погодився. Що він втратить, коли придбає американських друзів? Гроші – завжди гроші. До того ж Юргенс мав намір влаштувати своє сімейне життя – треба було одружитись, а без грошей хіба підбереш собі наречену з солідним приданим, з хорошого дому?

Після того Гольдвассер неодноразово «позичав» Юргенсу гроші. Так Юргенс почав співробітничати з секретною службою США. Ні прихід до влади Гітлера, ні інші події в житті Німеччини не заважали Юргенсу чудово почувати себе «слугою двох панів». Тільки нова світова війна і навальний «марш на Схід» на деякий час обірвали його зв’язки з американцями. «Як «відданому» члену націстської партії і кадровому офіцеру Юргенсу пощастило потрапити до складу армійської військової розвідки «Абвер». Ця служба цілком влаштовувала: тут Юргенса цінували і доручали дуже делікатні операції.

Зараз він думав про інше: про те, як прибрати з шляху Ашингера, такого ж, як і він, претендента на спадщину тестя.

Думку цю заронив у його свідомість сам Ашингер сьогоднішньою розмовою. Годинник пробив тричі.

Юргенс піднявся з ліжка, налив повний бокал вина і підніс його до рота. На губах заграла посмішка. Він згадав» стурбоване обличчя Ашингера і його слова: «Треба діяти, Карл!» Ідіот! Він гадає, що Юргенс буде його спільником. Як би не так! Юргенс не має бажання піклуватися про когось іншого. На землі надто мало місця, і погано, коли всі тягнуться до одного ласого шматка.

Юргенс великими ковтками випив вино, знову ліг у ліжко і, натягнувши на себе ковдру по саму шию, заплющив очі.

IX

Вдосвіта у вікно до Дениса Макаровича хтось постукав – постукав тихо, одним пальцем. Ізволін прокинувся і, не рухаючись, почав прислухатися. Через якусь мить стукіт повторився. Денис Макарович обережно встав з постелі і навшпиньках підійшов до вікна. Воно, як звичайно, було завішене ковдрою. Відхиливши край ковдри, Ізволін вдивився у темряву. Біля вікна хтось стояв. Денис Макарович розглядів обриси шапки.

– Хто? – приглушено спитав Ізволін.

Людина за вікном притулила обличчя до шибки і відповіла:

– Свій…

Голос здався Ізволіну знайомим.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 39. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог