Розділ «Частина перша»

– Хто такий Роде? – зацікавився Микита Родіонович.

– А ви його не знаєте?

Ожогін заперечливо похитав головою. Варвара Карпівна пояснила:

– Роде – слідчий гестапо, який користується великою прихильністю самого начальника гестапо Гунке. Гунке – чудова людина, а от Роде… Роде – це…

Сп’янілий горбань раптом розреготався і посварився пальцем на Ожогіна.

– Ви думаєте, я вас не пізнав? І вас теж. – Він кивнув у бік Грязнова. – Обох пізнав, як тільки ви зайшли… Панове! – звернувся він до всіх. – Ці джентльмени видали мене. Так! Буквально-таки видали і віддали з рук у руки гестапівцям. (Усі з подивом і цікавістю подивилися на Ожогіна та Грязнова). Своя своїх не познаша, як говорить давнє слов’янське прислів’я. А ви, звичайно, здивувалися, зустрівши мене тут? Гадали, що я і справді комуніст?

– Я і не підозрював, що це ви, – знайшовся Ожогін.

– І я б ніколи не подумав, – додав Грязнов, який зрозумів тактику друга.

– Це можливо. Мені тоді так обробили фізіономію, що, глянувши у дзеркало, я сам перелякався. Але я вас запам’ятав.

– У чім справа? Що трапилось? – залунали голоси.

Горбань сумлінно розповів про все, що трапилось.

– Молодці! – схвально сказав Ізволін, і всі погодилися з ним.

– Нічого не розумію, хоч убийте! – сказала Мотрона Силантіївна.

Горбань махнув рукою і, скориставшись з того, що Варвара Карпівна вийшла з кімнати, підсів до Ожогіна.

– Все-таки здорово вийшло! – Він дістав портсигар, закурив і поклав його на стіл. – Не спохватись ви вчасно і не притягни цього Юргенса, – не викрутилися б у Гунке. Їй-богу! Він не любить Юргенса, а той – його. Вони на ножах. І Юргенс вас не відбив би. Ні-ні, вже повірте мені… – Горбань притиснув руку до грудей, закивав головою і перейшов на шепіт: – Вам я можу дещо сказати – я тепер розумію, хто ви, але тільки нікому про це ні слова. Варвара Карпівна просто боїться обер-лейтенанта Роде. Дуже боїться. А Роде – це сила. Роде тримає її при собі як перекладачку, крім того, залицяється до неї, ну, а їй це не зовсім, бачите, приємно, тому що Роде дуже страшний…

– Карпе! – пролунав раптом різкий голос Мотрони Силантіївни.

Сп’янілий Тряскін спав, поклавши голову на стіл.

Гості, не прощаючись, потяглися до дверей. Варвара Карпівна встигла сказати Ожогіну, що скоро будуть її іменини і що Ожогін повинен прийти обов’язково.

Попрощавшись у коридорі з Денисом Макаровичем, друзі вийшли на вулицю. Зразу стало легше, наче з серця звалилося щось важке і брудне.

Треба було вирішити, чи повідомляти про зустріч з горбанем Юргенса, чи ні. Ожогін і Грязнов прийшли до висновку, що гестапівського донощика слід добре провчити.