Розділ VII Експлуататори та експлуатовані

– Безумовно.

– Добре, що ти зі мною згоден. Тому зроби ось що: дай йому роботу.

– Що… Що?

– Ти маєш працевлаштувати його в себе на заводі. Звісно, робота має бути чиста, хороша, за письмовим столом і з власним кабінетом, з хорошою платнею, якнайдалі від твоїх робітників і смердючих печей.

Ріарден розумів, що чує ці слова на власні вуха, але не йняв їм віри.

– Мамо, ти серйозно?

– Безперечно. Я знаю, що саме цього він і прагне, просто занадто гордий, щоб просити. Але якщо ти йому сам запропонуєш, до того ж так, ніби просиш про послугу… Тоді, я переконана, він радо погодиться. Ось чому я мусила приїхати сюди, до тебе. Хочу, щоб він не здогадався, що це була моя ініціатива.

Таке просто не вписувалося в його сприйняття світу. Всі думки зводилися до однієї-єдиної, такої очевидної, що він і гадки не мав, як хтось може її не розуміти. Думка ця вирвалася в єдиному вигуку.

– Але ж він анічогісінько не тямить у сталеливарстві.

– А нащо це йому? Йому просто потрібна робота.

– Але ж він не впорається зі своїми обов’язками.

– Він має набути впевненості у собі й відчути власну значущість.

– Але ж із нього не вийде нічого путнього.

– Він має почуватися потрібним.

– Потрібним? Тут? У який спосіб він може тут придатися?

– Ти ж наймаєш безліч різних людей.

– Я наймаю працівників. А що може робити він?

– Але ж він твій брат!

– Який це має стосунок до справи?

Тепер уже заціпило їй. Якусь мить мати і син дивилися одне на одного, немов різнопланетяни.