Розділ V Кульмінація д’Анконій

– Франциско, – спитав якось Едді, коли вони стояли біля колій однієї зі станцій «Таґґарт Трансконтиненталь», – ти побував майже скрізь. Що найважливіше у світі?

– Оце, – Франциско вказав на емблему ТТ на локомотиві і додав: – Хотів би я зустріти Ната Таґґарта.

Упіймавши погляд Даґні, він не став продовжувати. Але за кілька хвилин, коли вони йшли вузькою і вологою лісовою стежиною між пелехатої папороті, він сказав:

– Даґні, я завжди схиляюсь перед чужим гербом, я поважаю шляхетне походження. То хіба ж я не аристократ? Але мені начхати на замки, стіни яких замацані десятками поколінь, та на поїдених міллю єдинорогів. Герби сьогодення слід шукати на рекламних щитах і серед оголошень на сторінках популярних журналів.

– Ти про що? – не зрозумів Едді.

– Про торговельні марки, – пояснив він.

Того літа Франциско було п’ятнадцять. «Коли я керуватиму «Міддю д’Анконій»… Я вивчаю видобуток і мінералогію, бо маю бути готовий керувати компанією… Я вивчаю електротехніку, бо енергетичні компанії – найкращі клієнти «Міді д’Анконій»… Я збираюся вивчати філософію. Вона мені знадобиться, щоб захистити «Мідь д’Анконій»…

– Ти коли-небудь думаєш про щось, окрім «Міді д’Анконій»? – запитав його якось Джим.

– Ні.

– Як на мене, в світі є ще багато цікавого.

– Нехай тим переймаються інші.

– Хіба не егоїстично так думати?

– Егоїстично.

– Чого ти насправді прагнеш?

– Грошей.

– Хіба тобі їх бракує?

– Кожен із моїх предків протягом свого життя збільшував видобуток міді нашою компанією приблизно на десять відсотків. Я збираюся збільшити його вдвічі.

– Навіщо? – спитав Джим, передражнюючи Францисків голос.

– Померши, я збираюся вирушити на небо, хай хоч яке недосяжне воно буде, тому хочу мати змогу оплатити вартість вхідного квитка.

– Праведність – ціна вхідного квитка, – бундючно виголосив Джим.