Розділ IV Нерухомі рушії

Ріарден зачудовано всміхнувся:

– Ти дуже серйозно до цього ставишся?

– А ти?

Він промовчав, але усмішка не сходила з його обличчя.

– А тебе це не хвилює? – майже гнівливо спитала вона.

– Ні.

– Невже ти не розумієш?

– Я розумію лише те, що за дев’ять місяців виплавлю рейки, а ти покладеш їх у колію.

Вона всміхнулася втомлено та винувато:

– Так, ми це зробимо. Я знаю, марна річ гніватися на таких людей, як Джим та його друзі. На це просто немає часу. Насамперед я маю виправити те, що вони начворили. А потім… – вона замовкла, хитнула головою і стенула плечима. – Потім вони вже не матимуть жодного значення.

– Точно. Не матимуть. Коли я почув про ці дурнуваті «Засадничі норми проти розбрату», мене ледь не знудило. Але ці чортові душі яйця виїденого не варті.

Його обличчя й далі залишалося спокійним, тому останнє речення пролунало особливо емоційно.

– Ми з тобою завжди будемо рятувати країну від наслідків їхнього недолугого шарварку, – він вийшов з-за столу і почав туди-сюди походжати кабінетом. – Колорадо не можна зупиняти. Ти мусиш витягнути цей штат. А там і Ден Конвей повернеться, і решта вартісних людей. Весь цей ідіотизм тимчасовий. Він довго не триватиме. Ті безмозкі мугирі самі собі затягнуть зашморг на шиї. Нам із тобою доведеться просто трошечки сумлінніше попрацювати.

Даґні спостерігала за високою постаттю, що фланірувала офісом. Кабінет пасував Ріардену. Це була практично порожня кімната за винятком кількох предметів умеблювання: простих, функціональних, зате довершених і виготовлених із дорогих матеріалів. Вона нагадувала мотор усередині скляної коробки з широких вікон. Єдина деталь, що здивувала Даґні, – це різьблена нефритова ваза на шафі з картотекою. Гладка поверхня темно-зеленого каменю пробуджувала непереборне бажання торкнутися до неї, і навіяна цим чуттєвість здавалася геть недоречною в стриманому інтер’єрі Ріарденового кабінету.

– Колорадо – розкішний край, – зауважив Генк. – Він стане колись найуспішнішим штатом. Ти досі не впевнена, чи хвилює мене його добробут? Колорадо стає одним із моїх найбільших клієнтів – ти можеш переконатися в цьому зі звітів ваших вантажоперевезень.

– Знаю, я читаю звіти.

– Я хочу там за кілька років відкрити завод. Щоб зекономити на вашому транспортуванні, – він скоса поглянув на Даґні. – Якщо я це зроблю, ти втратиш величезний шмат вантажопотоку сталі.

– Вперед. Я залюбки постачатиму сировину і продукти для твоїх робітників, вантажі для фабрик, що переїдуть туди вслід за тобою. Можливо, я й не помічу, що вже не вожу твоєї сталі… Чого смієшся?

– Це дивовижно.

– Що?