Розділ II Ланцюг

– Ох, – зітхнув Філіп, і перегодя додав:

– Ми дуже цінуємо твій жест.

У його голосі не відчувалося жодної емоції, навіть елементарної жадібності.

Ріарден не міг розібратися у власних почуттях: в ньому ніби утворилась свинцева пустка, він відчував одночасно немислиму вагу і нестерпну порожнечу. Розумів, що це – розчарування, але чому воно було таке сіре й потворне?

– Генрі, це дуже мило з твого боку, – сухо подякував Філіп. – Я здивований, не чекав від тебе.

– Філ, невже ти не зрозумів? – запитала Ліліан напрочуд чистим і мелодійним голосом. – Генрі виплавив сьогодні свій метал.

Вона обернулась до Ріардена:

– Оголосимо національне свято, любий?

– Ти хороша людина, Генрі… – озвалася мати, і додала: – Але буваєш таким не надто часто.

Ріарден стояв і дивився на Філіпа, немов вичікуючи.

Філіп втупився в інший бік, а потім звів очі й зустрівся поглядом із Ріарденом, немов приймаючи виклик.

– Тобі справді подобається допомагати бідним? – запитав Філіп, і Ріарден, не вірячи власним вухам, почув у братовому голосі докір.

– Ні, Філ, мені до них байдуже. Я просто хотів тебе потішити.

– Але ж гроші не для мене. Я не збираю їх для якихось особистих потреб, не маю шкурного інтересу, – в його холодному голосі лунала нотка усвідомленої чесноти.

Ріарден відвернувся, заскочений ґвалтовною відразою: не тому, що Філові слова були дворушні, а тому, що брат казав правду. Він справді так вважав.

– До речі, Генрі, – не вгавав Філіп, – ти не заперечуватимеш, якщо я попрошу міс Айвз видати мені цю суму готівкою?

Ріарден спантеличено обернувся до нього.

– Розумієш, «Друзі Глобального Прогресу» – дуже прогресивна організація, і вони завжди стверджували, що ти уособлюєш найчорніший елемент соціальної деградації в країні, тому твоє ім’я в переліку благодійників їх збентежить. До того ж, можуть закинути, що нас утримує Генк Ріарден.

Він хотів дати Філіпу ляпаса. Натомість – аж замружився від нестерпного презирства.

– Добре, – мовив тихо, – візьмеш готівкою.