Розділ Х Смолоскип Ваятта

Повечерявши, робітники розплатилися, залишили чайові та й пішли собі. Вона спостерігала, як господар прибирав після них тарілки, як клав у кишеню білої куртки монети, як точними і вивіреними рухами протирав стійку. Потім обернувся і ніби випадково поглянув на Даґні. Але вона не сумнівалася, що він зауважив нью-йоркський костюм, модельні туфлі на високих підборах, сам образ жінки, яка не звикла марно гаяти часу; холодні пильні очі відверто промовляли – він чудово розуміє, що його остання клієнтка нетутешня. Він чекав, що вона сама пояснить причину свого візиту.

– Як бізнес? – озвалася вона.

– Досить погано. Наступного тижня мають прикрити ливарню Леннокса, тому мені теж доведеться звідси їхати, – відповів він чистим і професійно-душевним голосом. – Іще не вирішив.

– Але що робитимете?

– Хтозна. Може, відкрию гараж чи осяду в якомусь містечку.

– Не варто! Не варто змінювати фах такому чудовому майстру. Ви мусите й далі куховарити.

Його рот скривила дивна усмішка.

– Ви справді так вважаєте? – дещо напружено запитав він.

– Ще б пак! Чи не думали створити свій бізнес у Нью-Йорку? – він здивовано подивився на Даґні. – Я цілком серйозно. Можу запропонувати вам місце на великій залізниці, працюватимете у вагоні-ресторані.

– Може, поясните причину такої дивної пропозиції?

Вона взяла з тарілки сандвіч, загорнутий у білу паперову серветку.

– Ось одна з причин.

– Дякую. А решта?

– Навряд чи ви жили колись у великому місті, інакше б знали, як складно там знайти компетентну людину на будь-яку посаду.

– Я знаю про цю проблему.

– Справді? Тоді ви мене розумієте. Як ви поставитеся до роботи в Нью-Йорку з окладом десять тисяч доларів на рік?

– Ніяк.

Даґні остовпіло поглянула на нього, бо вже передчувала була чудову перспективу відкрити і винагородити майстра.

– Ви, мабуть, не зрозуміли мене, – тільки й спромоглася сказати.

– Ні, я вас добре зрозумів.