Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

Ну, ясно, що після такого напруження «пояси» на колективі сильно покоротшали, і члени колективу примушені шукати роботу там, де не така «худа» категорія.

До цього можна додати, що за три роки ніхто з відповідальних працівників Міністерства культури УРСР не відвідав Кіровограда, хоч там працюють два театри і філармонія.

А може, це й краще! А то, буває, приїде сердитий дядя з міністерства, подивиться і грізно накаже:

— Оркестр аж з шести чоловік?! Скоротить! Досить одного барабана! Хай гримить!

Справи з Кіровоградським українським театром, як ви бачите, не дуже музичні, але сильно драматичні! А хто в цьому винен? Ви гадаєте, колектив театру?

Ні! Винні наші керівні театральні онуки, що так довго ростуть!

ДУМКИ ПРО СМІХ

Переказували нам, що в редакції німецького сатиричного журналу «Ойленшпігель» поруч редакторського кабінету — кімната, де збираються співробітники «робити» черговий номер свого журналу.

Збираються, отже, письменники і художники — сатирики та гумористи, тобто народ веселий, дотепний, радісний.

А знаєте, як та кімната в редакції називається?

Зветься вона «камера тортурів», «кімната муки».

В редакції нашого «Перця» такої кімнати нема, але перчанським кращим художникам тт. БеШа, Арутюнянцу, В. Гливенку, О. Козюренку в редакції журналу «Перець» дуже весело, як і талановитим їхнім товаришам

В. Литвиненку, В. Григор'єву, Л. Каплану, Ю. Зелінському, бо художника ті дуже смішні та веселі…

А коли весело художникам, значить, не сумно і письменникамперчанам, а про редактора Ф. Ю. Маківчука вже й говорити нема чого — йому за сміхом і дихати нема коли. Він і тоді регочеться, коли в його щось заболить.

— Чого це ви так заливаєтесь? — запитуєш, бува, Федора Юровича.

— У серце штрикнуло! Смійтесь за мене далі ви, бо мені болить!

І всі перчани зразу:

— Хахаха!

А поет зразу частівку:

Редакторові штрикнуло В самісіньке серце, Сійте, друзі, кукурудзу, Бо будете в «Перці».