Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

І відповідаю:

— Ішли до театру!

— Голодні?

— Голодні!

— Ну, це вже ви, пробачте… — говорять мені. А я їм на це кажу:

— Повірте мені, що у нас, у мене і в моїх тодішніх товаришів, частенько траплялося так, що нам увечері не було чого їсти. І от коли нам потрапляло до рук двадцять копійок, одразу дилема: чи ковбаси купити, чи квиток у театр Садовського? Перевагу завжди мав театр. У театрі завжди голод ущухав, так зате після театру, ідучи Хрещатиком, дивився на лихачі під сіткою і думав: «Із'їв би?» — «Із'їв!» — «З сіткою?» — «Так би з сіткою й ковтнув!»

Що ж ми робили, прийшовши голодні додому? Нас п'ятеро двадцятилітніх жило в одній великій кімнаті, і ми, прийшовши додому з театру, декламували вірші, грали сцени, а то й цілі п'єси ті, що того вечора бачили в театрі. Коли ми приходили з цирку, ми до ранку боролися (у цирку, значить, був чемпіон французької боротьби). Так і жили. А головне, вижили!

Боролися ми не дуже класно, а репертуар театрів Садовського і Саксаганського ми знали, мабуть, чи не напам'ять увесь! І чоловічі й жіночі ролі! Ми бували і в російському театрі, але не так часто, бо там квитки були дорожчі. Ми навіть квіти артистам носили: Заньковецькій, ЗатиркевичКарпинській, Борисоглєбській, Діброві, ЛитвиненкоВольгемут, Юреневій, Пасхаловій, Яновій, Полевицькій, Токаревій…

Прибіжиш до куліс, ткнеш букета і тікать.

Де ми квіти брали?

Ви хочете точну адресу? Будь ласка: у квітникарстві Мейєра! Як? Своїм онукам я тепер не рекомендую так діставати квіти!

Але все це було від чистого юнацького серця!

Ми собі одбивали долоні, зривали голоси, стоячи біля рампи. І, заплющивши очі, надривалися:

— Зааанькооовецька!

— ЗатиркееевичКаарпинська!

— Саадовський! Сааксаганський! Мар'яааненкооо!

Ми любили всіх артистів, але серед них були найбільші наші улюбленці. І коли хтось, не дай бог, не так щось скаже про твого кумира, — ми билися! Посправжньому!

Ми колись з вірним другом три дні билися, доводячи, хто краще грає Мартина Борулю — Садовський чи Саксаганський!

Отакенні синяки позакривали нам очі, у мене з носа цебеніла кров, дружок сидів на мені верхи й давив мене за горло, а я хрипів:

— Саксаганський! Саксаганський! Саксаганський!