Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

Та він було як стане, як тріпоне чубом (тоді було чим тріпонути!) та на сотника Хому як гляне, — так ув очах огонь, полум'я, блискавка; повні очі; і) шіву й презирства:

…(До. Хоми), Нехай; тебе, бог побїє, хр-р-ристопродаівець!!

А тоді до Гали… Ј вже. ачі повні< невимовного кохання} пекучого страждання;, варячого, благання:

…(До Гам). Галю! Серце моє! Промов мені хоч: одне слово! Ти не знала за кого? Скажи — не знала?

Так серед глядачів тільки. — шшш<шшІ:

А як в «Ой не ходи, Грицю…»!

Грицько (схопившись). Не мажу!. Марусе! Що; ти наробила?. Я і любив тебе…. ми. б. щаслив» були, а тепер а— смерть! (Падає й умирає)…

Умер L шчинирк! І не дихає!(Тоді ніжноніжш» починає в оркестрі перша скрипка. Марусин голос; у невимовній тузі тихо починає, колисаючи Гриця:

У неділю рано матуся тужила:

«Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?»

«Ой мамо, мамо, жаль ваги не має,

Та нехай же Гриць той нас двох не кохає…»

Серед глядачів така тиша, така тиша… І раптом шморгання носами і прикладання хусточок до очей. Глядач плаче…

— Ага! За живе вхопило! — хочеться підскочити й кинути в розчулену залу.

Яке щастя радісні муки творчості!

Ну, вже ж ота Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська! І навіщо б ото я так:

— І чого ти, хлопче, їх на один копил шиєш?! І Назара, й Гриця?

Ну, як з ушата на тебе холодною водою! А як заграв Хлопова в «Ревізорі», Ганна Петрівна похвалила:

— З тебе, бачу, хлопче, таки люди будуть! Працюй! Велика українська артистка Г. П. Затиркевич-Карпинська вгадала: «з хлопця люди вийшли».

З 1922 року починається многотрудна, многоплідна й безперервна аж до цього часу робота в Українськім державнім драматичнім театрі ім. М. К. Заньковецької.