Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

— Я — нервиной! Або:

— Я — нервиная!

Така людина може жбурнути в солов'я калошею:

— Розтьохкався мені тут! Тьохкає, ніби тебе за ішіас смикає!

Таких людей можна зрозуміти! Що з ними поробиш: вони нервинії…

А от як зрозуміти цілком здорову людину, що, дивлячись на розквітлий кущ бузку, уквітчаний розкішними махровими пахучоп'янючими квітамигронами, скривившись, мимрить:

— Понасаджували! Хіба не можна замість бузку терном засадити: і на пироги було б, і на тернівку!

У Харкові біля пам'ятника Т. Г. Шевченку є чудесний розаріум. Які ж там троянди викохали харків'яни! Така краса, такий аромат, що дивишся, нюхаєш і думаєш, що в Харкові не Лопань, а мінімум — Десна тече. Той розаріум свідчить про те, що харків'яни красу люблять і що взагалі без троянд Харків би здавався старішим літ на кільканадцять.

А от і серед харків'ян є монстри. Гуляючи в розаріумі, почули ми:

— Квіти! І такий клапоть землі! От якби картопля!

І що ви гадаєте: земля не розверзлася й не поглинула отакого картоплемрійника!

Ми вирішили, що то ізрік не харків'янин. То якийся приїжджий із тих, що, одружившись, на другий день узяв ножиці й порізав усі ленти в своєї дружини на січку.

Є ще, на жаль, і такі.

Бувають і такі монстри.

Державний млин. На тому млині плодиться й живе чимало голубів.

Жили симпатичні птахи, живилися розсипаним зерном, а то, дивись, якийся любитель од щедрот своїх кине їм жменюдругу одвійок, і живуть собі пташки, літають, воркують, очі радують.

І принесло на той млин нового головбуха.

Що принесло?

Таких людей приносять не відділи кадрів, а здебільша нечиста сила.

Головбух перестріляв з рушниці голубів, та ще хитро перестріляв, захищаючи, мовляв, од шулік та від рябців. Ви гадаєте, що головбух узагалі проти птахів? Нічого подібного!