Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

— Фуражна корова голодна, вона молока не дасть! Навіть півглечика десятих не дасть!

Секретар нагримав на зоотехніків:

— Із ситої корови й моя бабуся молока надоювала! Так то ж коли було! За царя Панька! А тепер ми вже до автоматики дійшли, до телемеханіки, а ви все старої співаєте! Доїть корови день і ніч, а щоб мені молоко було!

Спробували.

Почепили на Маньку перпетууммобільні автодоїльники. Так би мовити, на віки вічні… Стоять, чекають… Стоїть і Манька… Стоїть, реве… Молока — нема.

Уночі, коли біля Маньки залишилася вартова доярка, старенька Марфа Карпівна, а на фермі — сторож дід Карпо Петрович, дивилися вони на Маньку, дивилися, а потім дід і каже:

— Шкода корови! Поглянь, Марфо, тут за порядком, а я збігаю додому, є в мене оберемок сіна, принесу, може, щось капне.

Приніс Карпо Петрович оберемок сіна.

— Ставай, Марфо, з сіном спереду, а я з вилами ззаду. Подивимось, чи не буде наслідків.

Наслідки з'явилися одразу спереду і ззаду. Замовкла Манька, хапаючи сіно, стало дужче чути, як гуде в вакуумі, а молока не було.

Карпо Петрович глибокодумно заявив:

— Так воно одразу не закапає! З рота до хвоста ближче, ніж до дійки, та й путь пряміша, а до дійки попоцвіркаєш по тих залозах. Не буде, Марфо, діла!

— Та хай коровка хоч попоїсть, спасибі тобі, Карпе!

Одно слово, теоретична настанова секретаря практикою не підтвердилася.

— Ну як? — грізно запитав секретар.

— Нема молока! Корови треба годувати!

— Ат! — махнув рукою секретар, а проте вирішив з'їздити на Всесоюзну сільськогосподарську виставку подивитися, як воно з цією справою у передовиків.

Поїхали.

Для набуття досвіду в сільському господарстві із району до Москви на Виставку поїхали секретар райкому, голова райради і — що особливо цінно для розвитку сільського господарства! — заврайторгом, завскладом чайної, голова райспоживспілки і керівник контори «Заготживсировина».

«Заготживсировину» захоплено було з собою найголовніше для того, щоб повчитися, як зберігати шкури в масовому масштабі.