Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

— Та їздити ж не можна!

— Придумаємо!

Не довго думав Довбиш, щоб йому було зручніше їздити, щоб його на дорогах не дуже гуцикало, — він узяв та й купив собі за колгоспні гроші «Побєду», витративши на це двадцять одну тисячу колгоспних грошей.

Про це він думав не довго.

А от подумати про те, як господарювати, щоб люди в колгоспі не по вісімсот грамів хліба на трудодень одержували і не по карбованцю на трудодень, про це Довбиш не подумав.

Тисяча п'ятсот гектарів, що має колгосп, не дуже потребує «Побєди», можна й бідаркою їх об'їхати, та й пішечком обійти можна.

Та куди там?

Тільки «Побєдою»!

Воно, розуміється, на «Побєді» спокійніше, — мотор рокоче, не чути, як реве голодна, не забезпечена на зиму худоба, не чути, як зітхають не забезпечені своїми заробітками колгоспники…

Голова «Побєдою» літає.

А куди він долетить?

Григорій Іванович, голова колгоспу на Полтавщині,— він не зразу на машину сів.

Він — людина обережна, він — поволеньки.

Спочатку їздив звичайним возом… Муляє… Ну, коли муляє, то воно муляє, нічого не зробиш.

Купив Григорій Іванович лінійку на ресорах. Заплатив колгоспних грошей тисячу вісімсот сімдесят карбованців. Нічого, не так уже муляє. Та тільки ж збруя не виїзна, не цяцькована. Хіба ж пани в такій збруї їздили?

Придбав Григорій Іванович цяцьковану збрую. Та яку?! Найциганіший циган у таких наритниках не їздив: так і вилискує, так і вилискує. І бряжчить, аж видзвонює…

І на це диво викинув дві тисячі колгоспних грошей.

Літав, бряжчав, аж курява курилася.

І от раптом — муляє!..

І де муляє?