* * *
Іван Васильович побавився з Ігорком, поклав його спати і тільки-но зібрався виконувати наступну справу порядку денного — виводити Бобика, — раптом задзвонив телефон.
— Алло! Я слухаю! «Зоря»? Хто говорить? Секретар парторганізації? Гній вивезли? Куди вивезли? Ага! А навіщо? Ага… Тактак! Загальні збори перед сівбою? Ага… Ну, проведіть! Мені приїхати? Я — зайнятий! Накреслюю план… Ви в мене не самі! По всій МТС! І от що: в цей час не дзвоніть! Дзвоніть од третьої до четвертої. Від четвертої до п'ятої я по колгоспах директиви дзвонитиму! Від другої до третьої — перерва. Тактак! Перерва! Після шостої? Що ви, не знаєте, що робота тільки до шостої? Ну, отож! Як там люди? З людьми треба працювати! Все!
Поговоривши по телефону, Іван Васильович вивів Бобика, нагодував Мурку, переглядів курей…
— Ну, все, здається, — зітхнув Іван Васильович. — А сільське господарство не жарти! Дивись, аж упрів ніби трохи, — посміхнувся він. — Щото значить незвичка! Тренінгу нема! Нічого — звикнемо! Ну що ж, полежати, перепочити трохи…
Іван Васильович ліг на канапу та й задрімав.
…А так взагалі по МТС діла йшли. Не сказати, щоб дуже круто, проте йшли. Орали, сіяли, культивували, пололи, обробляли… Дзвонили телефони. Сходило сонце, і заходило сонце…
НЕ В МАШИНІ СПРАВА
І
— Ну й підкидає! От гуцикає! Навіть цигарки в губи не встромиш! Тррр! Спини коні, я закурю! Ну й дороги! От повибивало! Ну що ти зробиш? Тррр! Та спини, а то я не закурю! Тррр! Узяв тебе за кучера, а ти на вибоях коні не вмієш зупинити! Який же ти в чорта кучер?! Ну коли вже я тебе навчу?! Бачиш — яма, спиняй! Спиняй, бо язика прикусю! От несознательний народ!
Отак їхав своїми шляхами і так нервувався й непокоївся голова колгоспу на Сумщині Довбиш.
— І як отакими дорогами їздити? — бідкався Довбиш.
— А ви б, товаришу голова, з весни б їх заволочили та катками б пригладили, от воно б і не гуцикалося, і язиків би не одкусювало.
— Патякаєш?! Мені он культивація, мені он меліорація, мені он… той, як пак його… а ти про дороги… Несознательний ти…
— Та їздити ж не можна!
— Придумаємо!
Не довго думав Довбиш, щоб йому було зручніше їздити, щоб його на дорогах не дуже гуцикало, — він узяв та й купив собі за колгоспні гроші «Побєду», витративши на це двадцять одну тисячу колгоспних грошей.
Про це він думав не довго.
А от подумати про те, як господарювати, щоб люди в колгоспі не по вісімсот грамів хліба на трудодень одержували і не по карбованцю на трудодень, про це Довбиш не подумав.
Тисяча п'ятсот гектарів, що має колгосп, не дуже потребує «Побєди», можна й бідаркою їх об'їхати, та й пішечком обійти можна.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956“ на сторінці 52. Приємного читання.
TextBook