Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

— Українці?

— Так, українці! Москвички миттю поступалися:

— Просимо вас! Ви спереду, ми за вами!

І опинилися наші жінки прямо перед експонатами першими! …….

А коли вони повернулися до готелю, вимахуючи перед здивованими чоловіками гумівськими експонатами, чоловіки просто не повірили:

— Невже? Як?

Жінки, захлинаючись, одна поперед одною розповідали про таку люб'язність і любов до них чарівних москвичок.

— Так! Це таки справжня любов! Із самопожертвами! — погодилися чоловіки.

Москвичі люблять українську мову.

Коли автор цих рядків разом із поетом Платоном Вороньком виступав з читанням своїх творів в одному з московських парків культури й відпочинку, вони запитали слухачів, чи зрозуміло їм, чи не треба перекласти на російську мову?

— Що ви?! Що ви?! — залунало звідусіль. — Ми прекрасно розуміємо вашу чудесну мову! \^

Колись ми, українці, побоювалися так званої русифікації на Україні.

Тепер ми повинні констатувати, що русифікація нам і за вухом не свербить, а от українізація в Москві дедалі на очах поширюється.

Судіть самі.

Московські «дєвушки», та не тільки московські, а всі російські «дєвушки» вже, мабуть, приблизно процентів на сімдесят п'ять прибрали назви «дівчат».

Ім'я Остап було тільки в Гоголя в «Тарасі Бульбі» та в Остапа Бендера, а тепер часто воно почало появлятися і в прозових, і в драматичних творах російських белетристів та драматургів.

Російське ім'я «Николай» дедалі змінюється на українського «Миколу», поки що залишився «Николай Матвеевич Грибачев», та й той під загрозою. «Ксенія» переходить на «Оксану», «Петр» на «Петро», «Павел» на «Павло», а чудесноніжну:

Во поле березонька стояла, Во поле кудрявая стояла…—

дедалі владно й немилосердно витісняє розлога, як український степ:

Розпряааагайте, хлооопці, коні…