Нічого, зате в Харкова серце робоче: воднораз і кріпке, могутнє, сталеве, і ніжне (останнє стосується не тільки харків'янок!)…
Будується Харків, ростуть у ньому багатоповерхові красиві будинки, розпочалися роботи у колишньому Будинку проектів: натомість має бути висотна будівля Харківського державного університету.
Води в Харкові небагато. Лопань Лопанню, а от що харків'яни скаржаться, що обмаль у них улітку прохолодних напоїв, мало морозива… За це треба насваритися пальцем на тих, кому про це турбуватися слід…
Харків'яни — народ ввічливий, чемний, привітний.
— Напишіть, — просили вони нас, — що в торгівлі у нас не зовсім гаразд: в магазинах (не скрізь, розуміється) не дуже ввічливо до покупців ставляться.
Розповідала старенька вчителька:
— Зайдеш у магазин купити, приміром, печива. Подивляться на тебе, що ти бабуся, недодивишся, і дадуть тобі крошива, тільки зверху кілька штук ціленьких покладуть. Купуєш панчохи, пильненько додивляйся, бо дадуть тобі одну більшу, другу меншу або різномасті…
«Одна панчоха ж більша!» — протестуєте ви. «Так зате друга менша! От воно так на так і виходить». А то ще й таке буває. Заходить до магазину колгоспниця.
— А покажіть мені оту хустку! — просить колгоспниця. Хустки вовняні, дорогі.
— Ви такої не купитеї Це дорога хусткаї — продавець одказує.
— А чому ви гадаєте, що не куплю?
— Не купите!
Колгоспниця була не з робких, довелося хустку показати і так, і на світло, і на електрику…
Хустку колгоспниця купила, заплативши кількасот грошей.
— А тепер, — каже, — ще перед дзеркалом приміряю, чи ж вона мені до лиця?
Хустка була до лиця, бо й лице в молодиці було чи не краще від красивої хустки.
Виходячи з магазину, колгоспниця звернулася до продавців:
— Ми — селяни. Але не забувайте, прошу я вас, що ми не ті селяни, що колись були. Ми — колгоспні селяни. І буде так, що ми ось-ось вимагатимемо від вас ще кращих хусток, ще красивіших, хоч хай вони будуть ще дорожчими. Бувайте здорові!
І було в магазині тихо, і було продавцям ніяково. …У вихідний день харків'яни виїздять у приміські дачні селища, багато їх їде в Лозовеньки на озеро купатися. Поїхали в Лозовеньки.
Величеньке озеро. А народу, а народу! Машинами і легковими, і вантажними, і підводами, і велосипедами. В озеро тільки боком протиснутися можна. Співають, танцюють, у м'яча грають.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956“ на сторінці 18. Приємного читання.