Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

От спробуйте організувати такий дружний колектив, як у І. І. Бридька, налагодьте виробничу дисципліну, подбайте про житлові й побутові умови для колективу, будьте завжди прикладом для робітників — і ви переконаєтесь самі, що коли ви прийдете в лаву і прокажете: «Чириримбиририм!» — ваш циклічний графік виконається, як з пушки!

Тоді ви видаєте «нагора» «добич» і про вас поети пісень хороших напишуть.

Не таких, як мій дядько колись співав, а таких, як Сергій Воскрекасенко про шахтарочку написав:

Я шахтарочка сама, Звуть мене Маруся, В мене чорних брів нема, Та я не журюся…

ЧОМУ БУГАЙ ПОПОЛОТНІВ

В одному селі одного району, де є колгосп і де за голову правління колгоспу править Бугай, перед Новим роком таке скоїлося, що сам голова правління колгоспу Бугай пополотнів.

У тому селі будується новий клуб. Довгенько він, той клуб, уже будується, та нема ще там підлоги, не готова ще стеля, — одне слово, клуб іще будівництвом не закінчено.

Добрі люди в таких випадках що роблять?

Добудовують клуб, добре його обладновують, урочисто потім його відкривають, і починається на селі культурномасова робота: лекції, гуртки художньої самодіяльності, кіно, вистави…

Люди ходять по селу веселі, культурні і одне одному говорять:

— От як тепер у нас на селі культурно! От дай бог здоров'я і нашому голові колгоспу, і нашому голові сільради! От які вони в нас хороші, та милі, та любі!

Це коли клуб добудовують.

А коли робиться так, як у тому селі, тоді трапляються тільки дивні пригоди, від яких сам голова правління колгоспу полотніє.

Почалося з того, що голова правління колгоспу Бугай вирішив, що в нього повинні бути культурними вівці, і обернув клуб на кошару: загнав овець у клуб.

Ну, загнав, то й загнав, — йому видніше.

Отінившись у клубі, вівці радісно замекекали і дехто з них пустився в танці.

Ставний баран сердито мекекнув:

— Тихо, овечки й баранчики! Тихо! Це вам не в хліві, а це вам у клубі, в культосвітній установі! Прошу поводити себе культурно!

Отара замовкла.

— Ось що, дорогі овечки та баранчики! Поскільки ми в клубі, не будемо гаяти дорогого часу, а візьмемося за овечу самодіяльність. Я пропоную почати з діяльності драматичної і виготувати виставу «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці!». Грицька гратиму я, Хому — мій старий дядько, що з одним рогом, а Марусю — ти, — звернувся Баран до молоденької Ярочки, у якої на кінчику хвоста бантиком біліло пасмо біленької вовни, хоч сама вона була прикро чорна. — Ти в нас найчепурніша, тобі й гримируватися не треба!