Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

Коли якась хвороба сильно поширюється серед людей — то це буде епідемія.

А як хвороба поширюється серед тварин — то це зветься епізоотією.

У нас нема ні епідемій, ні епізоотій.

Поодинокі випадки різних недуг бувають у нас і серед людей, і серед тварин.

Повченому це зветься, — спорадичні випадки.

Ну, а лікарі самі хворіють колинебудь чи не хворіють?

Хворіють і лікарі!

Лікарі — люди, і ніщо людське їх не минає.

Буває, що й у ветеринарного лікаря курка здихає…

І коли, приміром, ветеринарний лікар захворіє на якусь людську хворобу, нікого це не дивує, і кожний співчуває хворому ветеринарному лікареві і при побаченні з ним бажає йому здоров'я.

— Видужуйте! — зичать хворому лікареві. Або:

— Видужали? Ну, от і добре! А ви бережіть себе, не застуджуйтесь!

Це коли ветеринар захворіє на грип, на запалення легенів, на катар шлунку, одне слово, на всіляку благородну хворобу.

Але, на жаль, існують іще серед лікарів хвороби, яких ніяк не можна залучити до медицини і проти яких не допомагають ні масті, ні краплі.

Це — коли у лікаря долоня свербить.

Подивитесь на ту долоню, так нема на ній ні пухирів, ні сипу, ні пухлини, ні почервоніння, а вона свербить.

Потріть таку руку оцтом або одеколоном, помастіть вазеліном чи навіть кремом «Сніжинкою», — свербить!

Сказати — «вогник», так «вогник» здебільшого прикидається на підборідді і береться струпом.

І не золотуха, бо ж золотуха переважно у дітей поза вухами або на шиї.

Бешиха? Ні, й не бешиха, бо при бешисі долоня пухне, червоніє, сильно болить і дуже її смикає, й у жар при бешисі хворого кидає…