Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

Так то ж директорова курка і директорова собака, а робітник чи спеціаліст, він же не директорів, він — народний, радянський робітник, хай йому й машину народ дає…

Директор наш може і таке зробити: робітком виклопотав у райспоживспілки перед святами борошно й цукор для робітників і службовців…

Склали списки…

Директор повикреслював невгодних йому людей із списка, от і вийшло: директорові «припало» 20 кілограмів цукру, а робітники та службовці одержали по півкілограма та по кілограму…

Профвнески директор не вносить з грудня 1954 року, а дуже люб'язний голова робіткому т. Павлик виплатив йому по больничному листу 2180 карбованців…

— Ти мені, а я тобі! Де це таке робиться?

Робиться це, хоч як воно дивно, у Вижницькій МТС Чернівецької області, де директором працює т. Зорін.

Таке вражіння, що Вижницькою МТС керує не радянська людина, а лихої пам'яті пан директор, і що Вижницька МТС не радянська установа, а власне підприємство пана директора…

Отак запоморочиться, закрутиться в людини голова, і не знайдеться нікого, щоб розкрутить йому ту запаморочену голову та й сказати:

— Де ти, чоловіче, працюєш? І що ти робиш? І чим ти думаєш, коли отаке робиш?

БРЕХОЛОПЯ

От, приміром, ідете ви зеленою київською вулицею. Вулицю якраз полили водою, нема куряви, дихається легко. Сонце вже на захід повернуло, не пече, у вас прекрасний настрій, ви ще молодий, все у вас у майбутньому, і так вам хороше, що співати хочеться…

І раптом:

— Драстуйте! — це до вас.

— Драстуйте! — це ви.

— Ну, як? На смерть?! — це до вас.

Ви дивитесь на знайомого, у вас холоне отам, де душа, а очі ваші з лоба вилазять, вилазять, вилазять…

— Хто на смерть?! На яку смерть?! — перепитуєте ви знайомого.

— Як хто? — знизує плечима знайомий. — Жінка!

— Яка жінка? — хватаєте ви за руку знайомого.