Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

То птичка пурхнула через озеро; може, очеретянка, може, бугайчик, а може, по рясці пробігла чорнявенька дика курочка.

І знову тихо…

І от вам призивне:

— Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! Ках!

Скільки ніжності й кокетства лукавого в голосі…

— Я тут! Я тут! До мене, друзі!..

Ви дивитесь угору — пропливає зграйка чирят… Не всі обов'язково сідають на крякушин заклик, але частогусто всетаки сідають…

Ну, ходімте з вами на озеро Кирмасове.

Воно недалечко від села — ну, може, за кілометр…

Там, у Кирмасовому озері, дід Кирило карасі ловить, там в очереті стоїть його човен, а понад очеретом сохнуть розіп'яті ятери…

— А чи ж потрапите ви в озеро? — питає дід Кирило. — Я взавтра ятери не ставлятиму, підіть, посидьте з крякухою. Вчора я, як уїздив в озеро, таких крижнів ізнялося, — штук, ма'ть, із дев'ятнадцять! І чирята були… Тільки ж чи потрапите ви в озеро, бо стежка туди осокою, ледьледь помітна? А само воно, озеро, густим очеретом обросло. З дороги ніколи не скажете, що там є озеро. Може, підійти до вас та провести? — пропонує свої послуги дід Кирило.

— Ні, діду, ви розкажіть, які прикмети є до того озера, де повертати на стежку через осоку! Я сам утраплю, а ви поспіть, бо піду я раненько, вдосвіта!

— Так ви отак, — повчає дід Кирило, — підете оцією дорогою понад Осколом, до лісу «Ріжка»… Ітимете, ліворуч під горою побачите стіжки сіна. Один стіжок, другий, третій. Як уже нарахуєте три стіжки, трохи пройдіть далі й дивіться праворуч. Будуть над дорогою берестки. Так дійдіть ви до самого останнього берестка, він найтовщий, отам уже й дивіться на осоку. Берег там геть увесь ув осоці. Там ви запримітите таку через осоку ніби стежку. Вона, власне, не стежка, а так ніби осока трохи прим'ята, бо ніхто туди в озеро не входить, крім мене. Ви й прямуйте тією стежкою до очерету. Там побачите в очереті ніби такі «ворота», як підійдете близько до очерету, бо здаля тих воріт не видко. Коли доходитимете до очерету, буде вода, але її, води тої, не глибоко, в чоботи не наберете: йдіть сміливо. Як увійдете в очеретяні «ворота», побачите мого човна. Човен, сказати правду, плохенький, тече, та там коряк лежить, — будете вихлюпувати. Потік гемонський човен! Це вже третій рік, як він тече: ніяк не зберуся законопатити й засмолити. Та то нічого, він видержить, частіше тільки воду вихлюпуйте. Весельце з собою візьміть, бо я без весла ятери становлю, я з дрючком. Пливіть протокою між двома стінами з очерету, протока хоч і вузенька, та проте човен пролізе, — вона вас і виведе в озеро. Тільки ж глядіть, не зачепіть та не поваляйте моїх ятерів. Як виїдете в озеро, прямуйте на той його край, там більше качки сідають. Там і плесо підходяще, де крякуху пустить, і кущі куги, де дуже добре можна заховатися, — качка й не помітить…

…Раненько вдосвіта ви берете рушницю, весло, кошика, де покахкує крякуха, і йдете на Кирмасове озеро… Темно. Кукурікають півні…

Ви минули останню на селі хату. Спереду вдалині темніє ліс «Ріжок». Праворуч блищить Оскіл, потихеньку шумлять очерети.

Отут запроектовано колгоспну гідроелектростанцію. Ви пильно вдивляєтесь ліворуч, де мають бути стіжки сіна.

Починаються кущі… Ось і перший стіжок, ось і другий, і третій…

А де ж останній бересток? Найтовщий? Ага! Ось і останній, найтовщий бересток! А де ж стежка через осоку?

Ви довгенько ходите понад осокою, вдивляєтесь, шукаєте, де прим'ята осока… Ось вона!

Ви впевнено йдете «прим'ятою» осокою, доходите до очерету. «Воріт» в очереті нема. Перед вами стіна густогопрегустого комишу, який ніби посміхається з вас: