TextBook — Правда, що дрохву вбив?
— Убив!
— Коли ж на дрохву?
— Та заходьте, — кажу.
Підрахував я, скільки на дрохву прийде, — вийшло чоловіка з двадцять. Я й кажу дружині:
— Знаєш, — кажу, — що? Не помістяться всі вони в нас! Оддам я дрохву, хай там приготують, а ми всі туди підемо та й посидимо, дрохви поїмо!
— Добре, — каже дружина, — клопоту менше! Я так і зробив. Одніс дрохву.
Куди, — питаєте, — одніс?
Не скажу, бо й ви туди ходитимете!
Приніс дрохву та й прошу:
— Приготуйте, будь ласка, на завтра!
— Дрохва? Е, ні! На завтра не вийде, бо треба на дві доби в землю закопати, потім — добу в оцті вимочувати, а потім уже смажити! На суботу якраз і вийде.
— Ну, добре! — кажу.
Сповістив я всіх, що дрохву їстимемо тамто, в суботу. Зібралися їсти ту дрохву двадцять вісім чоловіка. А я ще раз кажу, що дрохві моїй до пуда дуже далеко було!
Та й чи вистачило б для такої кумпанії й дудака на пуд вагою?!
Поїли дрохву, з'їли ще індичку й гуску (це вже свійські птахи) і салату «олів'є» порцій з п'ятнадцять з'їли, було там іще й деволяй, і карського шашлику!
Різноманітної там було, одне слово, дичини!
Вітали всі мене з щасливим полем, кричали, щоб мені й далі не було «ні пера ні пуху», а потім співали.
На ранок були вдома довгі балачки, але вже більше не про дрохву, а про квартиру, про дрова, про черевики для доньки.
Балачки закінчилися сентенцією приблизно такого змісту:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 3. Усмішки, фейлетони, гуморески 1944—1950» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ“ на сторінці 89. Приємного читання.