Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Але падають далеченько від крякухи, врозбрід, не купою.

Впали і хвилинку сидять, мов опудала, нерухомі…

А потім уже поволеньки, починають одне до одного підпливати, наближаючись до крякухи…

Ви не ворушитесь, чекаєте, коли вони спливуться докупи, щоб одним пострілом звалити, ну, як не всі дванадцять, то принаймні хоч трохи менше… Але трохи…

А то — сидите ви, замислившись, або нагляділи в кутку курочку й спостерігаєте її, як вона по рясці перебігає…

Крякуха спокійно покахкує…

Ви перевели погляд на крякуху, а там уже не одна качка, а трійко плаває…

Коли вони прилетіли, як вони опинилися біля крякухи — ви тільки плечима знизуєте. Ви вдивляєтесь: де ж крякуха ваша, а де гості?

Нарешті розібрались…

— Та відпливіть же ви від крякухи, бо не можу я стрельнути — можу крякуху зачепити…

І коли вони, перебираючи носом ряску, одпливають, — тоді — бббах! Бабббах!

— Ках! Ках! Ках! — крякуха.

І каменем на неї падають пара крижнів… Аж крякуха перелякалась і сіпонулась од них…

Вони спливаються докупи… Здається, крякухи не зачеплю, бо ваша «Новотного» б'є купою.

Ви цілитесь у першого, що ближче до вас, з надією, що зачепите й другого за ним…

А знаєте, як цілитись у сидячу качку?

Не в неї безпосередньо треба націлятись, а під неї.

Бах! — перший крижень закрутився на місці і раптом поринає, другий з криком зривається і летить на вас. Цього ви б'єте вльот… І уявіть собі — падає і цей… Тим часом виринає перший.

Гордістю так і пашить від вас!

От якби побачили ті, що завжди запитують вас, бачачи качки на ваших тороках: — Чи дорогі тепер качки?